– Візьмемо Дорфманчука. Чудова людина. Роботу веде як по нотах. Акуратист. А тихий – мухи не зачепить. А на тихих, як відомо, їздять. Одному допоміг, другого пристроїв, третьому протекцію склав... Якби ми всі так своїх родичів любили! Отож голосую за нього, як кажуть, обома руками...
– Візьмемо Пляспігальську. Вулкан ідей. Пам’ятаєте репліку Шекспіра: «О женщини, підступність вам ім’я!» Так от, при всій повазі до цього популярного автора, я категорично проти подібних узагальнень. Ми затискаємо жінок не там, де треба. У тої ж Пляспігальської інтелекту більше, ніж у дюжини мислителів нашої установи. До того ж вона демократична, особливо до молоді. Чоловік у неї геолог, їздить, знаєте. Вусатого Аполлона з лабораторії бачили? А патлатого Нарциса з техбюро? Якось Пляспігальська вкупі з ними до мене серед ночі заявилася. «Працювати – то працювати, а гуляти – то гуляти!» – каже. Вулканбаба! Отож голосую за неї, як кажуть, обома руками...
– Що про Юрчишина можна сказати? Талант! І головне – з кожним поділиться всім, що має. У нас, знаєте, є звичка розповсюдженим дефіцитом хвалитися. Він не з таких. Учора два блоки американських сигарет колегам роздав. У нього дід у Канаді, мабуть, посилочки підкидає...
– Черепахін? Сокіл! Коршун! Гриф! Папку з грифом
«Терміново» посіяв. Але не в цьому суть. Такого хоч сьогодні у міністри. Найважчу справу витягне. А як захищає свої ідеї! Двічі на колишнього шефа з кулаками кидався. Галасливий, кажуть. А хто не галасливий? Візьміть хоча б мене. На дружину сьогодні накричав, сніданок довго готувала. «Вибач, – кричу, – я не Черепахін, не маю такої звички – на роботу запізнюватись!» Отож голосую за нього, як кажуть, обома руками...
– Мда... Нічого на кріслах моститися. Розмова не затягнеться. Критиканствуете? Заздрите, що не вас, а мене затвердили? А я, дурний, розпинався за кожного: Мукузанськнн – орел, Пляспігальська – вулкан ідей, Юрчишнн – талант, Дорфманчук роботу веде як по нотах, Черепахіна хоч зараз у міністри... Ні, не самодура треба у мені випікати, а ліберала! І випечу! Всіх випечу розплавленим залізом. Мовчатьатьатьать!
НЕГАТИВНИЙ ТИП
Настрій – сонячний. В кишені – місячна премія.
– Таксі! – вигукнув я.
Під’їхали до ательє мод. Розрахувався.
– Іншим разом попереджайте, що ви митець, – буркнув водій. – Підвезу безплатно.
– Я не митець, я технік! Я дав вам на десять копійок більше. Цілий карбованець на старі гроші!
– Нові гроші – не старі гроші, – аполітично бовкнув шофер.
– Преса пише, що один таксист відмовився брати на чай!
– Значить, на горілку бере...
– Преса пише, що ми ображаємо вас подачками!
– А ви ображайте, ображайте, не соромтесь!
Довелось образити його ще на сорок копійок.
Але ця дрібниця не зіпсувала мені настрою.
Я бадьоро зайшов до ательє. Тут мене потішили – костюм вийшов на славу.
– Європа«А»! – вигукнув майстер.
Я поцікавився, коли він там крутився.
– Не перебував зовсім, – поквапливо запевнив майстер. – Це народна мудрість, що означає «шикмодерн». До речі, в Європі«А» традиційно віддячують червінцем у конверті.
– У мене нема конверта, – розгубився я.
– Давайте так, – заспокоїв майстер.
Довелося сягнути рівня Європи«А».
Але ця дрібниця не зіпсувала мені настрою.
Я весело попрямував до перукарні, де вибив чек на фасонну стрижку.
– Вас обробити згідно з тарифом чи індивідуальними прийомами краси? – поцікавився перукар.
– Красиво і згідно з тарифом!
– До вас уже був один жартівник, – індиферентно повідомив перукар. – Згідно з тарифом пішов стрижений під напівбокс. Його тут же зупинили – сплутали з відомим рецидивістом.
Я автоматично опустив до кишені перукаря карбованець.
Але ця дрібниця не зіпсувала мені настрою.
В елегантному костюмі, з івмонтанівською зачіскою я попростував до корчми вищого розряду.
Офіціантка швидко піднесла хліб і до хліба.
– На скільки обрахуєте? – дипломатично запитав я, коли «до хліба» приємно булькнуло.
– Навіщо обраховувати такого симпатягу, – посміхнулася офіціантка, – Самі щось підкинете. Ви ж не шмендрик якийсь, не доцент.