Жук. А кому те ниньки тра, коли цей волоцюга Денис господарює в автобусі, як піп у власному приході, ганяє мужиків, а бабів на посадочні місця тулить...
Інчук. Дідровський надсміявся – я почув з перевірених уст – над женськой газетой, трудом моїх останніх умственних усілій. Вимагаю дезинфекції!
Нептуневич. Сатисфакції.
Базлай (до Нептуневича). До речі, Іване Абрамовичу, після Денисових шансонів дівчата неуважно сприймають вашу мелодекламацію, ну, пісню про вищого Олега.
Нептуневич. Підняти руку з гітарою на класику? Сноб!
Жук. Нащо так при жінках?
Нептуневич. Як?
Жук нашіптує Нептуневнчу.
Нептуневич. Ні, я сказав – сноб.
Яєчко. Правильно сказали – щодня свіжа сорочка, галстук, черевики блищать і... поголений!
Жук. Та чого ми тримаємося за цього Дениса, як воша за кожуха, га? За власним бажанням – і край!
Базлай. Отже, підсумуємо: індивідуалізм, егоїзм, кар’єризм.
Яєчко. Бабізм...
Базлай. Некоректно. Записуємо до протокола: «Яскраво виражений індивідуалізм Дідровського викликає обурення колективу...»
Карпо Карпович. Не трать, куме, сили. Денис сам від нас іде.
Всі. Ага! Гавкнувся! Куди?
Карпо Карпович. На експериментальний завод... Начальником цеху.
Всі. Охохо... Огого...
Базлай. Трохи підправте, Іване Абрамовичу, прото... вітальний адрес: «Яскраво виражена індивідуальність Дідровського викликає захоплення колективу...»
Яєчко. Правильно! Денис ящик шампанського на відхідну виставить!
Жук. Безнепремінно! Останню сорочку віддасть – він такий!
Інчук. Сорочкахлопець!
Нептуневич. Рубахапарень!
КАРТИНА ТРЕТЯ
Колектив схвильовано шепочеться. Карпо Карпович працює з паяльником. Телефонний дзвінок. Ніхто не звертає уваги. Робот бере трубку.
Робот. Вас уважно слухають. Перепрошую, всі експерти у підшефному колгоспі. Подзвоніть у четвер. Сьогодні четвер? (Вібрує від напруження). У наступний четвер. (Кидає трубку.) Чорт!
Базлай (вбігає в залу, всі спішать до нього). Чорт! Догралися! Констатую: ми блискуче провалили контрольний семінар з естетики. Мої умовляння не допомогли. Перевіряюча – кандидат мистецтвознавства – пішла розлючена, як королевська кобра. Її висновок – ми впритул наблизилися до неандертальців.
Жук. Ото взяли з дурощів умствену тему і вскочили у халепу!
Нептуневич. Ви самі, шановний, відмовилися од семінару з економіки...
Інчук. І предложили взять якусь єрунду...
Мері. От і зупинилися на естетиці.
Базлай. Треба запобігти негативному резонансові у кабінеті шефа. Зрозумійте, він постійно засідає з творцями прекрасного і не подарує нам невігластва у царині естети киї
Жук. Моя хата скраю –за семінар відповідаєте ви... Персонально!
Базлай. Зіпхотехніка? Не вийде! Хтохто, а я був на висоті. Хто вас від кінопроблем врятував? Я розправився з Антоніоні, потоптався по Бергману і навіть кинув тінь на рідного режисера Леопардюка!
Жук. На біса нам та естетика? Плутають, розумієте, зайнятих людей, а ти крутися, як муха в окропі.
Базлай. Муха! Йогабраміна обізвали йогомбарменом...
Нептуневич. До речі, шановний стилісте, як ви назвали Японію?
Інчук. Образно – страна ісходящего сонця.
Базлай. Браво! А біблейських навкулачників?
Інчук. Давид і Галіфе.
Нептуневич. А сюжет з «Одіссеї»?
Інчук. Какось обідно! Я з інститута помню: він опинився у турподорожі з сиренами і все кохання ледь не пенелопнуло...
Базлай. Біс!
Жук. От що, зайчики мої куцохвості, нічого кума на глум брати!
Яєчко. Ми не культуристи!
Інчук. Вип’ячувать свою культуру – безнравствєно.
Яєчко. Бачили ми таких культурних під церквою...
Базлай. Отак? Тоді пригадайте, що впоров колега Жук про Кафку.
Жук. Ну, одказав, що навіть не відаю, якої воно статі...
Нептуневич. Містика! Ви хоч одного письменника знаєте, шановний?
Жук. На відміну од вас я знайомий з живим класиком особисто.
Яєчко. Брешеш!
Жук. Собака бреше. А ти підгавкуєш. Здибав класика біля шинкваса в барі «Галушки».