Всі. Взяти за основу!
КАРТИНА ШОСТА
Всі, крім Базлая та Жука, в залі. Тримають букети.
Робот (теж з квітами, відповідає на телефонний дзвінок). І не дзвоніть, і не балакайте – у нас прийом. Коли? Після дощику в четвер. У мене – все. Що? Я тебе пошлю, я тебе так пошлю... Паразит! (Кидає трубку.)
Мері. Здається, їх не було цілу вічність!
Яєчко. Науковий туристичний вояж до Англії – це вам не жук наслідив.
Вустя. Божествено!
Входять туристи Базлай та Жук. Базлай у блайзері і з моноклем. Жук у смокінгу, вишиванці та полотняних штанях. Оплески.
Нептуневич. Зі щасливим завершенням турне!
Жук. Яке дурне щасливе?
Базлай. Турне, туристична подорож...
Жук. А! Гуд бай! О’кей!
Базлай. Дякуємо, спасибі за квіти!
Яєчко. Може, мотнутись за чекушкою?
Базлай. Зворушені... Але ж робочий день... І шеф...
Нептуневич. Наш вельмишановний керівник відбув на ювілей товариства кінологів, а потім засідатиме в пресбарі кінофестивалю дитячих фільмів.
Базлай. О! Тоді пляшки на стіл, сер Жук! А ви, леді і джентльмени, розбирайте сувенірні авторучки! На жаль, валюти в нас було, як перед получкою!
Жук. На ті бісові фунти хіба що фунт лиха можна купити!
Мері. Ах, джентльмени! Чому ви не привезли пляшку скотчвіскі?
Жук. Золото моє, та це шотландське зілля просто натуральний самограй, і смердючий, як у баби Любки з мого села, бо жене вона з буряків, але й бере побожому – рубляку.
Всі. Хай живе! Будьмо! Ура!
Випивають. Робот теж ллє мастило у воронку на голові.
Нептуневич. А як функціонує у поточний момент британський політичний організм?
Базлай (вставляє монокль). Питання неоднозначне, на мій погляд. У загальних рисах сформулюю відповідь так: безробіття, інфляція, депресія, твердолобість торі, песимізм, хіпі, ноу хепіенд.
Мері. О, ви справжній міжнародний оглядач! А екскурсії?
Базлай. Тауер, Вестмінстер, Грінвіч, Біг Бен, Гайдпарк, Сіті, Сохо, трущоби, смог, зміна караулу біля Королівського палацу.
Жук. І магазин твіду на пікаділлістрітському кутку, де три тополі, якраз навпроти...
Вустя. О сервіс, сервіс!
Жук. Сервізів там повно, навіть макітри бачив. Але дорогувато, все кусається...
Вустя. А з промтоварами як?
Жук. Барахла достобіса, як на колишньому одеському товчку, і приблизно в такій же ціні...
Яєчко. Товаришочки! Горілка кисне, нумо!
Всі. Поїхали!
Мері. А стриптиз?
Базлай. На це потворне явище Заходу у нас валюти не вистачило.
Жук. Нащо той стриптиз, золоті мої, коли на вулицях хіпі таке видєлують, як коти на глині. Срамота! Їйбо, тільки зза куща і можна дивитися!
Інчук. А як щоб перекусити черв’ячка?
Нептуневич. Заморити черв’ячка.
Базлай. Між нами, серами, англійське меню розраховане на дистрофіків.
Намагається втримати лівицею виделку з добрячим шматком бройлера, але з незвички зазнає фіаско.
Жук. Та кинь церемонитися, брате, рибу, птицю й гарну молодицю треба брати голими руками! Свояки мої рідні, з їхнього раціону ми б щезли! П’ють, як горобці: ковток – і в хлам! А з їдлом взагалі сміхи! На прийомі в лордамера, приміром, усі стоять, а час іде, то питаю нашого хлопця з посольства, коли прийом почнеться, бо кишки марш грають. Як зарегоче він, шуруй, каже, пілігріме, до лівого столика, там, каже, пару сендвічів та орандж лишився, та хутко, бо прийом уже фінішує. Щастя, що я у мандри добрячий шмат сала прихопив та дві горілки саморобної – обійшовся без дистрофії.
Нептуневич. А як із впровадженням технічних новинок?
Жук. Одразу хапають, песиголовці, і в діло, ні тобі покумекати, ні тобі розжувати.
Карпо Карпович. А робітники?
Базлай. Нам програму хитро склали, щоб робітників ми не бачили.
Жук. Але ми не такі дурні, як з виду. У пабі – їхньому пивбарі – трохи поговорили з роботягами, Базлай, слава богу, в англійській розбирається. Працюють вони чорно, як воли, кваліфікований пролетар двадцять фунтів на тиждень має, звичайно, коли на біржі праці не скніє. А поганенька квартира сім фунтів тягне, та кредит, та страховка – от в нулях і залишаються. Мене спитав один бурлакадокер, де відпочиваю? Перерахував йому, як на духу, тридцятипроцентні Сочі, Алушту, Бердянськ, Кисловодськ, але не розпатякував про профілакторій, куди я заліг, щоб не перевтомитися, і про село приховав, де б’ємо байдики на сметані і кавунах у порядку шефства. Одне слово, рідні мої, трудяг там тиснуть і ніякий тобі профком не писне. Всі ми, братця, пропали б там ні за цапову душу...