Автор вимогливий у мовних засобах, неупереджене око не помітить нічого зайвого, крім деяких латинських висловів і рідних вставних слів. Цим досягається, образно висловлюючись, стислість або, щоб не сказати більше, лаоконізм.
Стосовно ж закидів протилежної мені критики, то ці, з дозволу сказати, критики є, образно висловлюючись, критиканами і, щоб не сказати більше, кретинами.
Твір збагачує не тільки автора.
ГІСТЬ ІЗ НОЧІ
О першій годині ночі у мікрорайоні «Академмістечко» зупинився асенізаторський грузовик. З кабіни притьмом вихопився молодик у вечірньому костюмі.
– Шеф! – прохрипів шофер –А валюта?
– Мільйон пардонів! – обернувся невідомий. – Тримай!
Зблиснуло срібло грубенької монети. Автомобіль рушив.
Молодик кількома натренованими стрибками досяг затіненого боку вулиці. Тут він причаївся у декоративних кущах навпроти непоказного, на перший погляд, будинку. йому був потрібен саме цей будинок, хоч інші на масиві нічим не відрізнялися.
Якби хтось пильнував за молодиком, відразу здогадався б – не наша людина. Справді, від незнайомця ледь пахло дорогим коньяком і несло жіночими парфумами. Коли б у кущах зібралися троє – це зрозуміло, але він був один.
Невідомий втупив погляд у крайнє зліва вікно на п’ятому поверсі. Йшла друга година ночі, а там ще світилося.
«Ризикнути? – подумав невідомий. – Ні, попадуся!»
Чалап... Чалап... – почулися кроки. І голос:
– Твою дивізію!
Незнайомець похапцем настромив чорні окуляри, прилип до куща.
«Двірник! – обпік здогад. – Якщо засіче, обов’язково повідомить!»
Тіло молодика вкрив липкий піт. Підкочувалася гикавка.
«Нерви здають», –встиг подумати невідомий. І тої ж миті його ляснуло, засліпило, заюшило...
Він знепритомнів, а коли отямився – поруч нікого не було.
Тхнуло...
«Вилив помиї, дебіл!» – вмент зорієнтувався молодик. Втер мармизу і ледь не зойкнув. У крайньому зліва вікні згасло світло! Фосфоресцентний циферблат на руні невідомого показував рівно дві години ночі.
Незнайомець, мов привид, посунув кущами до будинку і за мить ковзнув у під’їзд.
Тремтячий палець ледь не торкнувся кнопки ліфта. «Без шуму!» – подумки наказав собі молодик. Зняв штиблети. В самих шкарпетках нечутно дістався п’ятого поверху. Заліг, щоб не помітили крізь вічко. Зняв пальцем дещицю брильянтину із зачіски і обережно змастив замок. Вправним поворотом ключа відчинив двері. Прослизнув до кімнати.
Зорієнтувався.
«Головне – без пригод проникнути до кабінету», – подумав. Поліз навпочіпки...
Позаду нечутно розсунулася портьєра. Тонка хижа рука з довгими кривавими нігтями й золотою обручкою повільно підняла макогона...
(Далі йому буде!)
ГІПОТЕЗА ЩОДО ЗНИКНЕННЯ МАТЕРІЇ
З трактатів прикладної науки
«Ваші висновки, пардон за вибачення, з наукової точки зору не витримують критики. Справді, що таке матерія у розумінні міжгалактичному? Це вічна субстанція. Наша Земля у Всесвіті – тьху! – мізерія. Дієтичне яйце. Але у смислі збереження матерії вона теж підкоряється загальному кругообігові природи.
Матерія нікуди не зникає! Ось про що ви забули, будуючи свої докази. Це знає будьякий кандидат наук, який живе з науки. Візьмемо за приклад один з видів матерії – на костюм а ля натюрель. Вона нагромаджується білим золотом у коробочках на бавовняних плантаціях. Пройшли комбайни. І що ж – бавовна зникла? Ні, шановний! З неї насукали ниток, напряли пряжі, наткали погонні метри. І ось уже пишається у костюмі без усякої синтетики якийсь молодожон. Минає медовий місяць, грядуть буремні роки. На костюмі – дьоготь, штопка, тління. Викинули... Та не зникла, не зникла матерія – її прибрала вторсировина. І знову тягнеться білий сувій з папероробних машин, рябіє шрифтом сучасних книг, обмінюється центнерами на «Королеву Марго», виходить після утилю третім сортом – і так до туалетної стрічки включно. Вступають у дію складні хімічні реакції – і от перекачують на бавовняні плантації перегній, і знову гордо підносяться коробочки з білим злотом.
А ви твердите про зникнення матерії! Навіть смішно, вибачаюсь за пардон. Матерія лише переходить з однієї якості в іншу. Пошлюся на власний приклад. Пам’ятаю, були в мене велосипед і дитяча коляска. Хіба зникли ці іграшки далекої молодості? Аж ніяк, шановний! Пішли в мартен на переплавку і повернулися до мене мотоциклом з коляскою. Потім відбулися інші матеріалістичні перетворення: мотоцикла – на «Запорожець», «Запорожця» – на «Москвич», «Москвича» – на «Жигулі», «Жигулів» – на «Ладу». А ще ж є « Волга»!
Бачите, скільки вад мають ваші припущення щодо зникнення матерії! Ні, – вигукує моїми вустами велика наука, – матерія вічна, вона нікуди не зникає, а лише набуває нових якостей!
Тепер, коли ми розглянули проблему в усьому комплексі міжгалактичних взаємозв’язків, коли ми знаємо, що матерія первинна, а дух вторинний, як матеріально відповідальна особа, мов на духу заявляю: в усьому винні щури! Щурів у нас справді достобіса, і жеруть ці вітчизняні алігатори, як відомо, все підряд. Я вжив заходів – приніс власну кішку, але вона щезла, тобто в бойовищі зі щурами перейшла в іншу якість. От вам і наукова розгадка явища: істина, якої ви дошукуєтеся, перебуває у посліді щурів.
Прошу даний трактат, громадянине слідчий, вважати виправдувальним документом на звинувачення щодо зникнення матерії (п’ятдесят метрів закордонного котону) з ввіреного мені магазину.
За вибачення – пардон».
ЕФІР З ПЕРЦЕМ
Диктор 1. Передаємо новини.
Диктор 2. Слухайте випуск про запуск.
Диктор 1. Щойно нам подзвонили з міста Дев’ятий Вал і повідомили, що три дні тому тут відбулася хвилююча подія: запуск парового котла в кочегарці номер 13/31. Ми раді першими привітати колектив кочегарки з трудовою перемогою!
Диктор 2. Надаємо слово нашому коментаторові з комунальних питань Костю Гладкому.
Гладкий. Місто Дев’ятий Вал посідає десяте місце за кількістю парових котлів у кочегарках.
Дуже приємно, що у звичайній кочегарці номер 13/31 запущено звичайний паровий котел. Підрахунки спеціалістів свідчать, що турбіна в мільйон кіловат не змогла б працювати в кочегарці на повну потужність.
Диктор 1. Почин кочегарки 13/31 підхопленої
Диктор 2. «У відповідь на звершення кочегарки – буряки рядочками стеляться листочками», – повідомив голова артілі імені Олександра Македонського Македон Олександрович Макогон.
Диктор 1. Продовжуємо випуск про запуск. Надаємо мікрофон нашому спеціальному кореспондентові Левку Настирному. Він веде репортаж із центральної площі міста Дев’ятий Вал.
Настирний. Я підходжу з мікрофоном до першоголіпшого. Він ще не старий, але досить високий. Хто він: швець чи жнець, академік чи нумізматик? Важко визначити за одягом. Але його засмаглі очі свідчать, що він один з тих, хто хоче відгукнутися щедрим серцем на радісну подію: запуск парового казана в кочегарці номер 13/31. Чи не так?
Голос. Дєвствітельно... Запущеність... Какось воно той...
Настирний. Так, йому важко говорити від радощів, від хвилювання. Але прислухайтесь до інтонації і ви зрозумієте, що він щасливий!
Голос. Дєвствітельно... Інтонація... Какось воно конєшно...
Настирний. Правда, це чудесно?
Голос. Дєвствітельно... Харашо... Какось воно такось...