Настирний. Грандіозне вам спасибі за змістовну бесіду!
Голос. Дєвствітельно... Нема за що... Приїздіть до нас ще!
Настирний. І коли на закінчення я потиснув йому прізвище і попросив назвати руку, він заявив: «Повідомте просто – наш прекрасний сучасник!»
Диктор 2. А тепер – трансляція чергового футбольного матчу. Включаємо стадіон.
Спортивний коментатор. Йде вісімдесята хвилина матчу. Команда «Шаланда» – в смугастих футболках. Команда «Ураган» – у білих футболках. Суддя темний.
Пробачте, здається, гол. Так, я не помилився. Ось мені підказують – забила «Шаланда». На табло з’являється прізвище: автор гола – шаландівець Вумний. Його дружину звуть Карменсита. Її прабабка співала у циганському хорі, а прадід – у церкві. У Вумного від Карменсити є син Джон, тобто Іван. До речі, п’ятирічний Джон уже пробує грати у футбол. Вумний з гордістю повідомив, що у сина таке ж тактичне мислення, як і в нього.
Пробачте, я трохи відхилюсь від репортажу. Здається, рахунок вирівнявся. Баланс, як кажуть у народі. До речі, так само «Ураган» вирівняв рахунок позаторік у міжнародній зустрічі з клубом «Саламур». Там грають виключно професіонали. А у нас футболістизаочники.
Пробачте, ось мені підказують: рахунок дваодин. Зараз ми спробуємо дізнатися, на чию користь. До речі, про користь молодих сил. Чудово вписався в ансамбль «Урагану» юний Бичок. Раніше він ніде не вчився, а нині зарахований до університету.
Ви чуєте оплески? Вгадайте, що сталося? Не буду вас довго інтригувати: ураганівець Крокодиляк використав гольовий момент. До речі, у товариських зустрічах у Норвегії він не забив жодного м’яча. Бо там туман. А у нас сонячно, справжня футбольна погода. Для футболу це добре, для врожаю – погано. До речі, в команду «Врожай», яка сьогодні не грає, прийшов новий тренер. Він має вищу освіту – закінчив ветеринарну академію. Спочатку тренував студентські команди, а нині влаштувався за фахом.
Пробачте, я знову відхилюсь від репортажу. Ось мені підказують – рахунок чотиридва. Систему чотиридвачотири колись народили бразільці. У нас грають всі за одного і один за всіх. Це – воротар. Нині ми розставляєгравців за схемою чотиритритри. Так вони і стоять.
Пробачте, ось мені підказують – матч закінчився. Хто ж переміг? А втім, перемогла дружба!
Диктор 1. У наступній програмі ви почуєте...
Диктор 2. Сільськогосподарський нарис «Відкриття бюста голові».
Диктор 1. Передачу для дітей «Лисичкамедсестричка та ведмедиккібернетик».
Диктор 2. Концерт для пенсіонерів «Пора в путьдорогу»...
ОБІКРАЛИ
Мемуарне
Дачка у мене за містом. Типу голубника. Зате природа. Простір для розперезаної творчості.
Обладнав кабінетик. Збив стелажі на всю стіну. Літературний інтер’єр виставив: класику, перлини світового письменства. Поряд власні твори примостив, десять книжок у розкішних оксамитових оправах – ціла палітурня на моє спецзамовлення працювала.
Сидів якось на дачці – новий роман катав. Тема геніальна! НТР на селі. Голова колгоспу відбуває на симпозіум до штату Колорадо. З доповіддю про колорадського жука у наших умовах. А чорнобровий заступник тим часом вводить НТР. Допомагає йому головиха – молода кібернетичка (голова їй ходу не давав). Виписують ЄС ЕОМ для повної кібернетизації просапних культур. Хтось тягне з системи два секретних кристали, а головиху тягне на кисле. З’являється сільський детектив... І пішло, і поїхало!
Накатав, як завжди, сторінок двадцять. А під вечір задощило. Сів на електричку – і в місто. Дачну шерсть обстригти. Вранці повернувся – обікрали! Кватирку відчинену залишив!
Крім книг брати нічого. Нічого й не взяли. Крім книг. Тільки мій рукопис на столі не зачепили. А на рукописі... Записка!
Читаю:
«Книжка – найкращий подарунок на іменини. А в мене якраз іменини. Дякую за найкращий подарунок. Невідомий вам книголюб».
Нахаба!
– Ось! – показую записку старшині залізничного відділення. –Слід! Злодій сам до вас проситься! Графологічна експертиза і...
– І залишмо літературщину, – продовжив старшина. –Діяв не рецидивіст, а підпилий дилетантпочатківець.
– Чому дилетант?
– Записка.
– Чому підпилий?
– Рядки стрибають, як косий по стерні.
– Може, сусіди щось примітили?
– Розпитаємо. Та навряд. Дощ періщив, вигнав туристів з лісу. Море людей, і всі з рюкзаками. Ваш літературознавець заштовхав книжки до рюкзака – і на електричку. На лінії двадцять станцій. Три мільйони чоловік. Ходити й питати: «Чи не ваш почерк?»
– Як бути?
– Давайте назви. Може, на книжкових товчках злодій спіймається.
Я перелічив видання. Свої етично не назвав.
– Повезло злодюжці, –констатував старшина.
– Злодіяці! – уточнив я. – Сорок кілограмів духовного багажу на собі пер!
– Ваша правда, – погодився старшина.
– Благаю! – приклав руки до серця. – Розшукайте! Неоціненний художній скарб – мінімум на тисячу карбованців!
– Культурний злодій нині пішов, –задумливо сказав старшина.
Але мені не полегшало. Спливали місяці. Набрякав мій колгоспнодетективний роман. А злодій гуляв на волі.
Якось повернувся на дачку з творчого відрядження. А на підвіконні... пишалися мої оксамитові томики! Десять як один!
Старшина примчав з собакою. Марно! Вночі знову прорвало небо.
– Дірок у небесах навертіли, а в собаки нюх пропадає, – бідкався старшина.
– А відбитки пальців? – підказав я.
– Ваші?
– Злодія!
– Аа... Подивимось...
Старшина витяг лупу і дослідив мій творчий доробок. Не знаю, як з відбитками, а записку він знайшов. Відкашлявся і зачитав:
«Обурений до краю! Ризик, нерви, фізичне навантаження! А ви серед літератури підсунули пуд власної творчості, законспірованої благородними палітурками. Ганьба графоманам!»
– Нахаба! – вискнув я.
– Культурний злодій нині пішов, –задумливо сказав старшина.
ТРІУМФ БАЛЕРИНИ
Випадково стрів мистецтвознавця Н. Заснувалася напівсвітська розмова. З аліментів ми несподівано перескочили на балет.
– Пам’ятаєте балерину X.? – запитав я. – Щось не бачу нині подібних танцівниць.
– Не скажіть, – заперечив Н.
– Згадайте її стрибки! – наполягав я.
– Акробатика, – відповів Н.
– А фуете? – запалювався я. – Вона крутила тридцять два фуете, не хекнувши!
– Дзиґа, – сказав Н.
– Ну, знаєте! – гарячкував я.
– Дещо знаю, –сказав Н. – Знаю, що природа й хореографічна бурса дали їй все: високий стрибок, конячу витривалість, мотоциклетні піруети...
– Отот! – підхопив я. – Віртуозна техніка!
– Скоріш залізна, бо танцювала вона як робот.
– А її зоряна година? – не вгавав я – Згадайте партію шахині! Бенефісний спектакль! Висока мистецька премія!
– О, ви були на тій виставі? – примружив око мистецтвознавець. – Може, знаєте подробиці?
Подробиць я не знав. Знав лише примхливу еволюцію спектаклю. Річ у тім, що у першому лібретто ніякої шахині не було. А була цариця виноградних плантацій – ланкова. Танцювальний сюжет стрибав під гарну музику по любовновиробничому трикутнику: ланкова – молодий агроном – голова колгоспу. Ланкова горнулася до агронома, який палко підтримував її стан та агротехнічні новації. У заключному падетруа молоді герої затанцювали голову – джигуна та ортодокса – до «строгача»... Коротше, спектакль провалився з великим успіхом. Однак лібреттист швидко переорієнтувався: переніс дію з плантації, колгоспної контори та загальних зборів у прадавній сад, на бранне поле та у будуар шахині. Відповідно трансформувалися і герої: ланкова стала шахинею, агроном – джигітом, голова колгоспу – підступним візиром. І витанцювався балет!