Жук. А кому те ниньки тра, коли цей волоцюга Денис господарює в автобусі, як піп у власному приході, ганяє мужиків, а бабів на посадочні місця тулить...
Інчук. Дідровський надсміявся – я почув з перевірених уст – над женськой газетой, трудом моїх останніх умственних усілій. Вимагаю дезинфекції!
Нептуневич. Сатисфакції.
Базлай(до Нептуневича). До речі, Іване Абрамовичу, після Денисових шансонів дівчата неуважно сприймають вашу мелодекламацію, ну, пісню про вищого Олега.
Нептуневич. Підняти руку з гітарою на класику? Сноб!
Жук. Нащо так при жінках?
Нептуневич. Як?
Жук нашіптує Нептуневнчу.
Нептуневич. Ні, я сказав – сноб.
Яєчко. Правильно сказали – щодня свіжа сорочка, галстук, черевики блищать і... поголений!
Жук. Та чого ми тримаємося за цього Дениса, як воша за кожуха, га? За власним бажанням – і край!
Базлай. Отже, підсумуємо: індивідуалізм, егоїзм, кар’єризм.
Яєчко. Бабізм...
Базлай. Некоректно. Записуємо до протокола: «Яскраво виражений індивідуалізм Дідровського викликає обурення колективу...»
Карпо Карпович. Не трать, куме, сили. Денис сам від нас іде.
Всі. Ага! Гавкнувся! Куди?
Карпо Карпович. На експериментальний завод... Начальником цеху.
Всі. Охохо... Огого...
Базлай. Трохи підправте, Іване Абрамовичу, прото... вітальний адрес: «Яскраво виражена індивідуальність Дідровського викликає захоплення колективу...»
Яєчко. Правильно! Денис ящик шампанського на відхідну виставить!
Жук. Безнепремінно! Останню сорочку віддасть – він такий!
Інчук. Сорочкахлопець!
Нептуневич. Рубахапарень!
КАРТИНА ТРЕТЯ
Колектив схвильовано шепочеться. Карпо Карпович працює з паяльником. Телефонний дзвінок. Ніхто не звертає уваги. Робот бере трубку.
Робот. Вас уважно слухають. Перепрошую, всі експерти у підшефному колгоспі. Подзвоніть у четвер. Сьогодні четвер? (Вібрує від напруження). У наступний четвер. (Кидає трубку.) Чорт!
Базлай(вбігає в залу, всі спішать до нього). Чорт! Догралися! Констатую: ми блискуче провалили контрольний семінар з естетики. Мої умовляння не допомогли. Перевіряюча – кандидат мистецтвознавства – пішла розлючена, як королевська кобра. Її висновок – ми впритул наблизилися до неандертальців.
Жук. Ото взяли з дурощів умствену тему і вскочили у халепу!
Нептуневич. Ви самі, шановний, відмовилися од семінару з економіки...
Інчук. І предложили взять якусь єрунду...
Мері. От і зупинилися на естетиці.
Базлай. Треба запобігти негативному резонансові у кабінеті шефа. Зрозумійте, він постійно засідає з творцями прекрасного і не подарує нам невігластва у царині естети киї
Жук. Моя хата скраю –за семінар відповідаєте ви... Персонально!
Базлай. Зіпхотехніка? Не вийде! Хтохто, а я був на висоті. Хто вас від кінопроблем врятував? Я розправився з Антоніоні, потоптався по Бергману і навіть кинув тінь на рідного режисера Леопардюка!
Жук. На біса нам та естетика? Плутають, розумієте, зайнятих людей, а ти крутися, як муха в окропі.
Базлай. Муха! Йогабраміна обізвали йогомбарменом...
Нептуневич. До речі, шановний стилісте, як ви назвали Японію?
Інчук. Образно – страна ісходящего сонця.
Базлай. Браво! А біблейських навкулачників?
Інчук. Давид і Галіфе.
Нептуневич. А сюжет з «Одіссеї»?
Інчук. Какось обідно! Я з інститута помню: він опинився у турподорожі з сиренами і все кохання ледь не пенелопнуло...
Базлай. Біс!
Жук. От що, зайчики мої куцохвості, нічого кума на глум брати!
Яєчко. Ми не культуристи!
Інчук. Вип’ячувать свою культуру – безнравствєно.
Яєчко. Бачили ми таких культурних під церквою...
Базлай. Отак? Тоді пригадайте, що впоров колега Жук про Кафку.
Жук. Ну, одказав, що навіть не відаю, якої воно статі...
Нептуневич. Містика! Ви хоч одного письменника знаєте, шановний?
Жук. На відміну од вас я знайомий з живим класиком особисто.
Яєчко. Брешеш!
Жук. Собака бреше. А ти підгавкуєш. Здибав класика біля шинкваса в барі «Галушки».
Яєчко. Ну!
Жук. Кобилі нукати будеш. Ото сів, сказав бухветниці, щоб не змішувала, бо в мене нирки, коли підсаджується миршавенький типус і белькоче: «Ви мене, звичайно, знаєте?» Не знаю, кажу, і знати не хочу! І про всяк випадок одсуваю стаканяку. «А даремно, – гнівається оте плюгаве, – я живий класик у царині дитячої сатири, лауреат премії Карлсона, який живе на дахові». Ну, думаю, чокнутий, втік з дурдому. Ні, тицьнув сап’янове посвідчення і поставити не просить, сам пре цілу пляшку рому. Що ж робите у цій забігайлівці, питаю?»Вивчаю життя, – мимрить. – Ітиз б’ютифул – це чудово! Вел?» – «Не понімайт», – і собі переходжу на іноземний манір. «Пардон, за інгліш, – кувікає класик. – Не раз виступав на міжнародних бієнале і двічі в міліції. Першого разу дали грамоту, а вчора повідомили на роботу. Всадимо з горя банку?»
Нептуневич. А прізвище спитали?
Жук. Поки вкутали той ром, він забув своє прізвище. Але культурний – при підтяжках і пальто невиваляне. Виступав: «Я – цар, я раб дружини, я – бог, я черв на древі літератури!» Додому попрохав одвезти на таксі–трояка дав і так жалібно виспівував: «Червоне – то міцне, а чорне – то бальзам» і «Летять, ніби чарки». Я притулив його до дверей, подзвонив – так він і повалився в хату по стойці «струнко». Книгу, до речі, обіцяв подарувати...
Мері. Мда, теж мені класик!
Жук. Свояки! Бурсакисемінаристи! Але ж та клята кандидата ганяла нас не за програмою! Може, на цьому її зацуцаємо, га?
Базлай. Виключено! Дійде до перевірки, то виявлять, що ми жодного разу в театрі не були, не кажучи про лекції й семінари!
Нептуневич. Треба терміново записатися до університету культури.
Мері. І взяти абонемент до філармонії.
Жук. І всі вечори пропадуть ні за цапову душу.
Інчук. І когда тогда гармонічеськи розвиватися?
Яєчко. Товаришочки! Є ідея! Сьогодні відкривається нічне кафемюзікл. Посидимо за столиком до ранку, наберемося естетики.
Нептуневич. А причім тут естетика?
Яєчко. Як? А танцішманці, музикаспіви, актуальний конферанс?
Базлай. Так. Мюзікл – синтетичний жанр.
Яєчко. Ну! І запишемо собі відвідання балету, оркестру, читцівдекламаторів. А? Все це входить у мюзіклі
Інчук. Дєвствітєльно!
Жук. Годиться!
Мері. Кльово!
Вустя. Ах, я обожнюю сцену! Там усі мужчини – принци...
Інчук. І ніщіє.
Яєчко. По п’ятірці з носа – і вхід забезпечу. Сьогодні ж і підемо. Бо після впровадження проместетики на коньячному заводі у мене в животі бурлеск, а в роті трагедія!
Нептуневич. А де він цей... ее... той мюзікл?
Яєчко. На вулиці Гегеля... Поруч!
Базлай. Прекрасно!
Карпо Карпович. Прекрасне, воно завжди поруч...
КАРТИНА ЧЕТВЕРТА
Всі в центрі зали. Карпо Карпович лагодить дісплей. Телефонний дзвінок. Як повелося, ніхто не звертає уваги. Робот бере трубку.