Ірка видерлася до Тетянки. Старий друг, величезний триколірний котище незворушно сидів на вузесенькому зовнішньому підвіконні. Покутник акуратно зняв із плеча торбу й поставив її поруч із котом. Ірка примружила очі. За ґратами й товстим брудним склом кота фактично неможливо було розгледіти. Дівча заблимало очима… Ані тобі кота, ані торби! Підвіконня теж порожнє!
Відьмочка розчаровано відсахнулась від вікна, озирнулася…
Стара шкіряна торба стояла на підлозі посеред камери. Поруч волохатою триколірною скарбничкою сидів кіт.
— Це хто? — тремтячим голосом спитала Тетянка.
— Кіт в пальто, — посміхнулась Ірка.
Вона зазирнула до сумки й, захоплено скрикнувши, міцно пригорнула кота до грудей. Сердито пирхнувши, кіт звільнився — він був солідною твариною й ненавидів фамільярності.
А Ірка вже спустошувала кишеньки, викладаючи на підлозі камери малюнок із трав і квітів:
— Безпомічна, кажете, беззахисна, — белькотіла вона. — Зараз побачимо, яка я вам безпомічна… — відьмочка кинула на траву жменьку кольорового порошку, витягла з наступної кишеньки сірника — і крихітний веселий вогник застрибав по викладеному Іркою малюнку.
— Не клятого, не м’ятого, кличу ворога заклятого, — заплющивши очі, бубоніла Ірка, — на ментівську сторіноньку, на вовчу голівоньку…
Вогник весело спалахнув і зник. Підлога камери була зовсім чиста, навіть попелу не лишилось.
— Зараз буде весело! — радісно закричала Ірка.
— Уже почалося? — поцікавилась Тетянка, почувши, як хтось копирсається в замку їхньої камери.
— Щось надто швидко, — захвилювалась Ірка.
Двері з брязкотом прочинились. На порозі стояв майор-перевертень.
— Виходьте, мерщій! — наказав він.
— Ми нікуди не підемо, — уперто схиливши голову, запевнила Ірка. Її пальці швидко перебирали пакетики й флакончики в кишеньках торби.
— Та не дурій, сестричко! — гаркнув майор.
— Яка ж я вам сестричка!
— Дуже дурна! — відрізав майор. — Я вам допомогти хочу!
— Ага, а як же… — почала було Ірка.
Цієї миті кіт голосно нявкнув і, неквапом проминувши майора, вийшов із камери геть.
— Ірко, кіт йому вірить, — несміливо втрутилась Тетянка. — А кіт у нас найрозумніший!
— Та годі патякати, уже темно, незабаром ці… — майор презирливо скривився, — «позорні» пси з’являться! Ти що, справді гадаєш, що я вас здам? Щоб вовк та собакам кісточки подавав? — і, не довго думаючи, майор схопив дівчат за руки й потяг їх сходами на перший поверх.
Вони підбігли до дверей, прочинили їх… І застигли на порозі.
З темряви довколишніх вулиць до єдиного ліхтаря біля відділку міліції під’їжджали автомобілі. «Джипи», «Мерседеси», розкішні «БМВ». Дверцята водночас прочинилися, і назовні один за одним почали виходити накачані бритоголові молодчики. Дехто тримав на плечах важкі бейсбольні біти. У слабкому світлі ліхтаря блідо зблиснуло металеве дуло пістолета. Сухо клацнув затвор.
Майор швидко зачинив двері:
— А це що таке?
— Я ж не знала, що ви нас відпустите! — нещасним голосом пробубніла Ірка. — Ви ж самі сказали, аби песиголовці ввечері приїжджали!
— Правильно, сказав. Що вони можуть приїхати. Але що вас забрати — не казав. І тобі, між іншим, натякав, що з відьмами сваритися не хочу. Ти теж відьма, отже, і з тобою так само!
— Якісь у вас незрозумілі натяки!
— Просто ви, відьми, всі тупі! Ти кого мені тут начаклувала?
— Ворогів, — скорилася Ірка.
— Бандюків, чи що? — зацікавлено спитав майор, обережно визираючи в коридорне вікно. — Ти тільки поглянь, не інакше як відділок штурмувати зібрались! Ну, відьмо…
Схопивши дівчат за руки, він потяг їх назад коридором. Затримався біля дверей однієї з кімнат і тихо наказав беркутівцям, що миттю позривалися з місць:
— Сірі вовки, зброю на поготів! У коридор поки що не виходьте!
Замкнені вхідні двері зарипіли, неначе її випробовували на міцність. Спочатку обережно. Дуже обережно.
— Ну, відьмо… — швидко озираючись, майор заштовхав дівчаток у туалет.
У ніс ударив різкий запах хлорки, майор роздратовано чхнув, відчинив навстіж вікно… У коридорі щось глухо грюкнуло й залунали обережні кроки.
— Замок зрізали! — прокоментував майор. — Ну, відьмо… — він підсадив Ірку на підвіконня й допоміг спуститись на тротуар.
Ірка побачила, як довга вервечка бритоголових здорованів втягується досередини відділку.
Повискуючи протекторами, з темряви вилетіла пара звичайних «Жигулів» і старенький «УАЗик». Не звернувши на Ірку, що застигла під вікном, жодної уваги, хлопці з камерами кинулись у розчинені навстіж двері відділку. І потягли за собою освітлювальний кабель.