Вони дійшли! Вони були тут, у неї вдома, у відьминій хаті, куди не зможе увійти жодна жива душа, яка має якісь злі наміри стосовно відьми. Звісно, коли відьма з дурного розуму сама її не запросить. Та ні, протягом наступних двох днів Ірка нікого не збирається запрошувати! Жодних листонош, слюсарів, сантехніків… Годі! Цілий тиждень їх намагаються то закопати, то з’їсти… І тут дівча відчуло, як шлунок проймає голодний спазм. І помчало в будинок.
Воно пронеслося коридором, забігло на кухню й прочинило дверцята холодильника. Вихопило шмат ковбаси і, щосили стримуючи себе не вп’ястися в нього зубами, почало робити бутерброд.
Біля дверей почулося човгання розтоптаних капців, і на порозі з’явилась бабуся. У її вицвілих очах на мить промайнуло полегшення. Потім вона суворо насупила чорні смужки фарбованих брів. Губи склалися в несхвальну тонку лінію.
— З’явилась! Це шо, тепер всегда так буде? Зникаєш, ні слуху ні духу від неї, а потім з’являєшся…
— Мені не з’являтися? — набитим ротом прошамкала Ірка.
— Грубіяниш бабусі… — миттю прийняла подачу та.
— А борщ у нас є? — жадібно поцікавилась дівчинка.
Бабуся сплеснула руками.
— Ти диви, борщ! Для кого мені його варити, той борщ? Для себе? Сама швендяє, а бабуся борщ вари! — вона зайшла до кухні й, продовжуючи бурчати, заходилася діставати з холодильника овочі. — Обіждеш із борщем!
— Обов’язково! — кивнула Ірка, швидко цьомнувши бабусю в щоку.
Їй раптом зробилось напрочуд добре й легко. Вона вдома, і бабуся свариться, і борщ зараз буде… Все, все! Урятувалися, сховалися! Жодних мерців, байкерів, людожерів і міліціонерів!
Тетянка зазирнула в кухню.
— О, і ця тут! — глянула на неї бабуся. — Ну, чого стоїш? Сідай картошку чистить, коли прийшла!
Ірка тицьнула Тетянці бутерброда. Але дівчинка глянула на нього зовсім байдуже й сказала:
— А зателефонувати можна? Там мама хвилюється…
— Звісно, телефонуй!
Нашвидкуруч злопаний бутерброд неначе закрив собою дірку, що зяяла в Ірчиному шлункові. Світ навколо миттю зробився привітним і добрим, і їй навіть не вірилось, що десь на них чекають небезпека й смерть.
Тетянка схопила слухавку старого пластикового апарата…
— Ірко, а він не працює!
Ірка здивовано послухала лунку тишу в слухавці, розгублено посмикала дріт, втисла штепсель у розетку… Але нічого не змінилось.
— Ба, а чого телефон не працює?
— А ти за нього заплатила? — з’явилася на порозі кухні розгнівана бабуся. Ніж в одній руці, а величезний буряк — у другій. — Я вже стара! Я не можу з нашої балки на ту гору до збєркаси бігать! Не заплатила, от і відключили. А якби я тут без телефона вмерла? Така вже егоїстична дитина — шось страшне! Ні про кого, крім себе, не думає! Іншим разом спершу за телефон заплати, а потім вже зникай.
І бабуся теж зникла — назад на кухню. Ірка глянула на квитанцію за телефон, що так і валялась на тумбочці — там, де Ірка залишила її тиждень тому.
— Справді, — дівча винувато покосилось на подругу. — Я саме збиралася сходити заплатити. Хто ж знав, що ми після шабашу не повернемось.
— Так, я йду додому, — рішуче сказала Тетянка й справді круто розвернулась й закрокувала до виходу.
— Чи ти зовсім здуріла? — Ірка не вірила ані власним вухам, ані очам. — Та куди ж тебе несе? А якщо на тебе за парканом уже чекають? — вона схопила подругу за руку.
— Негайно мене відпусти! — майже заверещала Тетянка.
З кухні, як білка з дупла, визирнула бабуся. Вона глянула на дівчаток, що вовтузились біля порога, постукала зігнутим пальцем себе по лобі й знову сховалась.
— Мамо!.. Тату!.. — кричала Тетянка. — Вони думають, що я зникла! А я тут, за два кроки, і навіть не можу сказати їм, що зі мною все гаразд?! Ану відпусти мене!
— Їм що, полегшає, коли з тобою буде не все гаразд? — пропихтіла Ірка, щосили вчепившись у подругу, котра відчайдушно пручалась. — А якщо тебе прямо за порогом — хап!
Але Тетянка її не слухала. Вона поривалася до дверей:
— Ти егоїстка! — кричала дівчинка. — Моїй мамі зараз погано!
Ірка розтисла пальці. Не чекавши цього, Тетянка гепнулась на підлогу.
— Я егоїстка? — страшним шепотом спитала Ірка. — Я? І ти теж туди? — злі сльози бризнули в неї з очей. — Через тебе ми вшелепалися в цю історію — я не хотіла брати тебе на шабаш, а ти наполягла! Це заради тебе я билась із мерцями, і людожери теж мене ледь не зжерли — усе через тебе! А ти кажеш, що я егоїстка!?