Старший із соколів нахилив голову:
— Місце при справі. Час не чекає,— неначе за якимось ритуалом, відповів він.
Майор і старший сокіл різко вклонилися: так вклоняються дуелянти, перш ніж підійти до бар’єра. Перевертні розвернулися спинами, ледь не зачепивши дітлахів, котрі притислись одне до одного, і розійшлися. І лише легке порипування візків псувало врочистість їхнього відходу.
Богдан голосно відсапався:
— Пощастило!
— Тобто як?
— Вони пиво різне люблять! Уявляєш, що б було, якби вони з двох боків до однієї пляшки кинулись?
Проскочивши турнікет, дітлахи швидко дременули із супермаркету. На вулиці, біля високих сходів, нудьгували пара армійських джипів і білі розмальовані мікроавтобуси.
— А писали, що весь острів дубами засаджено. Чисто надули, — години за дві, притримуючи набиті продуктами сумки й тягнучи куплені на базарі міцні дерев’яні швабри, друзі проминули міст через Дніпро й вибрались із міського автобуса в заповіднику острова Хортиця.
Вони довго йшли лісовою стежкою, а потім звернули на поросле дивними, зловісно багряними колосками поле й покрокували повз невисокі земляні вали, що вціліли на місці старовинної фортеці.
— Якщо тут і були діброви, то від них лишилися тільки сосни й шовковиці,— зітхнула Тетянка, озираючись назад, де між чорно-багряних каменів скелястої кручі над Дніпром відчайдушно чіплявся корінням єдиний маленький дубок. — Треба було влітку приїздити, шовковиця така смачна.
— Один хлопець із нашого класу їздив сюди влітку, з батьками, — зненацька сказав Богдан, який мовчав усю дорогу до острова. — Розповідав, що тут навіть у будні дні народу повно. Пляжники, туристи з наметами, альпіністи на скелях тренуються. А зараз — ви помітили? — порожньо.
Ірка замислилася. В автобусі, що віз їх на острів, окрім них, більше нікого не було. Проте зустрічні летіли геть переповнені, неначе люди поспішали якомога швидше звідси забратися. Дівча озирнулося. У полі мирно скрекотали цикади, але повітря було сповнене тривогою й таємничим, нестерпним чеканням.
— Літо скінчилось… — нерішуче сказала Тетянка й змовкла, підставивши обличчя теплому сонячному промінню. — Ну й добре. — Дівча миттю збадьоріло. — Зате в готелі точно будуть вільні місця. Нам туди. — Вона прискорила ходу, угледівши вдалині справжній паркан із дерев’янних колод. — Речі залишимо, умиємось, роздивимося все довкола й спокійно вирішимо, що нам робити з Іркою…
Її оптимістичний монолог урвався, бо здалеку раптово залунав гуркіт моторів. Ворота з тесаних колод здригнулися й повільно, плавно прочинилися, а до них солідно підкотили два військових джипи й розмальовані білі мікроавтобуси.
— Лягай! — трійко друзів упали в кущі біля паркану.
Дверцята машин повідчинялися. Збившись у дві купки й цураючись одне одного, вовкулаки й соколи рушили до воріт готелю.
— Ну й куди ми тепер? — мовила в розпачі Тетянка, коли ворота за перевертнями зачинилися.
Розділ 11
Пилип та його волхви
Геть приголомшені, друзі сиділи під кущем, передаючи одне одному пластикову пляшку коли. Сонце повільно схилялося до горизонту. Повітря важко, наче спіла виноградина соком, наливалося задушливою тривогою. Темне плетиво тіней помережило поле, вітру не було, але багряні колоски самі собою погойдувались і злегка тріпотіли, обсипаючи криваву іржу пилку. Запізніла компанія туристів, притримуючи поспіхом зібрані рюкзаки й злодійкувато озираючись, протупотіла стежиною. Тетянка спробувала їх зупинити, запитавши, чи немає тут іншого готелю або кемпінгу, але вони лише покосилися на дітлахів здивованими очима й, не відповівши, гайнули геть, пришвидшивши крок. Ворота з тесаних колод залишалися зачиненими, за дерев’яним парканом стояла така мертва, нерухома тиша, немов обидві численні команди вовкулак і соколів, пройшовши «козацький» готель наскрізь, розчинилися в інший світах і обширах.
— Нас сюди не пускали, кричали: небезпечно, небезпечно! А самі приперлися. Навіщо? — Тетянка витерла солодкі від коли губи й подивилася на пляшку з відразою. — Треба було мінералку брати, від цієї тільки більше пити хочеться.
— Може, у них самих тут яка-небудь активація? — припустив Богдан. — Ну, наприклад, новий вовкулака завівся, треба його перевтілюватися навчити.
— Тоді чим би Ірка їм заважала? Училися б разом.
— А раптом на всіх не вистачить? Може, в острова — ну, я не знаю… — пропускна здатність обмежена? Один новий перевертень на одне Сонцестояння?