— А чого ти на мене дивишся? Я йому нічого такого не обіцяла, — миттю огризнулася Тетянка й обернулася до Іващенка. — Ви що, гадаєте, як прийшли відьми, — то ваш зниклий компаньйон тут-таки з-під землі й вискочить? Ще й із валізою баксів у руках. Вам тут що, рок-концерт?
Іващенко з розпачем глянув на Тетянку. Здається, він і справді розраховував, що негідник-компаньйон ось-ось постане перед ним.
— Як ти розмовляєш із дорослою людиною? — буркнув він. — І взагалі, ми бізнесмени, а не гангстери з кіно! Бакси у валізах не тримаємо. Тим більше, таку суму.
— А де ж ви їх тримаєте? — швидко спитала Ірка. — Звідки ваш компаньйон їх викрав? Як? Коли? І що пощастило знайти тому міліцейському майорові, що на вас працював?
— Давайте, давайте, розказуйте, — підбадьорила Іващенка Тетянка й плюхнулась у крісло біля столу.
— Та мені вже набридло розповідати! Службі безпеки розповідав, ментам розповідав, комп’ютерникам теж! А толку жодного! — роздратовано кинув Іващенко. — Звідси він їх викрав! — І він тицьнув на комп’ютер.
Тетянка й Богдан запитально глянули на бізнесмена, а Ірка раптом засунула руку до кишені джинсів і витягла… дуже стару, замащену колоду карт. Не надто вмілими рухами почала їх тасувати. Тетянці, що пильно придивлялася до прямокутників карт, здалося, що звідкись здалеку долинув запах багаття, тихе кінське іржання, гомін безлічі голосів й бренькнула гітарна струна… І все стихло. Тільки туди-сюди ходили карти в Ірчиних руках.
Схоже, це подіяло на Іващенка заспокійливо. Голосно зітхнувши, він примостився за столом.
— Гроші, звісно ж, у нас були в банку, а ні в якій не валізі,— почав бізнесмен.
На мить йому здалося, що в руках у чорноволосого дівчиська зовсім не колода, а туга пачка доларів. Одним рухом юна відьма подала йому колоду, пропонуючи зсунути горішню карту. Іващенко із острахом простягнув палець, і видиво зникло. Лишилися звичайні карти, хоча й дуже старі, майже антикварні, зі складним, химерним малюнком.
— Я теж люблю старовинні речі. Збираю, — пожвавішавши, почав вихвалятися Іващенко. — Зброю в холі бачили? Усе справжнє! Між іншим, найбільша колекція антикварної зброї в країні! З усього світу приїздять подивитися!
— А мені можна? — миттю спитав Богдан.
— Ну звісно! — пообіцяв Іващенко, що неабияк пишався своєю колекцією. — Вигідна справа ці старі речі: з кожним роком вони стають ще старіші, а що старіші — то дорожчі. Та мені вони й просто так подобаються! Хочеш, твої карти теж куплю? — зненацька запропонував Іващенко, гадаючи, що Ірка має зрадіти з такої щедрості.
Відьмочка звела на бізнесмена круглі від подиву очі. Той осікся й засовався на місці.
— Авжеж, пробач. Дурницю бовкнув, — пробелькотів він. — Отже, гроші нам партнери дали. Один — мільйонер, за кордоном живе, другий — узагалі,— Іващенко притишив голос, — з уряду, а третій… — голос генерального директора став майже нечутним, він навіть роззирнувся, немовби боявся, що його підслуховують. — Третій гірший за всіх. Тобто кращий. Не знаю, звідки в нього гроші, і знати не хочу.
Ірка кивнула і, тихо прошепотівши: «Що є, що було, що буде…», — віялом викинула на стіл три перші карти, трьох тузів: червового, бубнового й темного пікового.
— Коротко кажучи, не дай Боже цій трійці не догодити! Я й раніше весь час боявся: а раптом проект зірветься й прибуток буде менший за обіцяний… А тепер і поготів ночами не сплю! — бізнесмен безнадійно махнув рукою. — Компаньйону моєму що, він собі змився, а я з нашими партнерами сам на сам лишився. Якщо вони дізнаються про це раніше, ніж я поверну гроші… — Іващенко навіть не договорив.
Ірка знову кивнула й навіть глянула на бізнесмена зі співчуттям. Пікова сімка поруч із червовим королем самого Іващенка обіцяла Володимиру Георгійовичу смерть. Щоправда, червова дев’ятка, яка була поруч, означала лише можливість, а не неминучість. У бізнесмена все ще залишався шанс.
— А як він украв гроші?
Іващенко посміхнувся.
— Просто кудись переказав, і все! За допомогою програми «Клієнт-Банк» — прямий зв’язок із банком через комп’ютер. За ідеєю, ця програма могла бути тільки в моєму комп’ютері й у головного бухгалтера, а виявилося, що в нього вона теж є. Доступ до рахунку ми з ним закрили на комп’ютерний шифр, код поділили навпіл — половину знав я, а половину він.
Ірка трохи розгубилася, не зовсім розуміючи, як поєднати карти, що відкрилися, із сучасними комп’ютерними технологіями. Але Іващенко, схоже, казав правду.