— Вовк — жертва, вовк! Не сокіл! — радісно проклекотав старий Балабан, підхоплюючись над «вісімкою». — Але… хто стріляв? Хто? — Він розгублено обвів очима скам’янілих від несподіванки суддів і глядачів.
— Знущаєшся? — прохрипів майор. — Р-рви їх!
Перестрибуючи через кам’яне кільце, величезні вовки кинулися на середину галявини. Дике виття вовчої зграї розітнуло ніч. А їм назустріч, люто клекочучи, неслися соколи. Хижо розчепірені пташині пазурі встромилися в зашийок вовкулаки. Могутній загнутий дзьоб ударив у міцне вовче чоло, жбурнувши вовкулаку додолу. Б’ючи крильми, соколи по двоє-троє налітали на розлючених вовків. А десь вовчі зуби вже кришили тонкі пташині кісточки, і сокіл із пораненим крилом безсило бився на закривавленій траві… Пітьма сповнилась криком, хрипом, стогоном, клекотом, лютим клацанням щелеп.
Розділ 16
Розійтись по вівтарях!
— І-і-і!!! — дерева обіч галявини немов відскочили в різні боки, намагаючись щезнути з дороги чогось шаленого, крикливого, з вихором чорного розкуйовдженого волосся, що вилетіло на галявину.
— І-і-і!!! — міцна дерев’яна швабра врізалася в самісіньку гущавину побоїща, закрутилася, розкидаючи всіх у різні боки.
— Ну нарешті! — голосно вигукнув худий, схожий на Дон Кіхота мент, знімаючи кашкета й витираючи картатою хусткою спітнілу голову. — А я вже думав, що ти в цих кущах усе життя так і просидиш!
— Якщо вам щось не подобається, робіть самі! — огризнулася з мітли Ірка, одночасно згрібаючи двох соколів за хвости й жбурляючи їх убік. — Ану мар-рш на свої місця! Р-розійшлись! Бр-рейк!
Тверде перехрестя швабри заїхало по вишкірених вовчих зубах. Тієї ж миті на вовкулаку зверху спікірувала світловолоса відьма й злякано примовляючи: «Ох, порвуть вони нас, ох, порвуть!», — безстрашно вчепилась у вовчий зашийок і поволокла звіра геть.
— Приспи мене, приспи, я вам допоможу! — худенький хлопчак, розмахуючи затупленим ігровим мечем, кумедно підстрибував обіч галявини.
Низько пролітаючи над землею, світловолоса відьма звісилася з мітли й легенько тицьнула хлопчакові розчепіреними пальцями в обличчя.
Той відсахнувся:
— Ти що…
Договорити він не встиг. За мить він упав у траву, і звідтіля почувся-тоненький, зовсім дитячий сонний посвист.
Над мирно сплячим хлопчаком злетіла інша, теж хлоп’яча постать. Замайорів лицарський плащ, і важкий меч плазом упав на спину вовкулаці, який цієї миті підвернувся під руку.
— Постережи хлопчиків сон, як би хто не розбудив, — заклопотано сказав дядько Микола круглолицьому менту.
Той кивнув, і тієї ж миті товстий кіт, лавіруючи між воюючими, перетнув галявину, клубком згорнувся в Богдана на грудях і затишно замуркотав.
Хлопчак завовтузився, улаштовуючись зручніше… Погрожуючи вістрям і б’ючи по головах руків’ям меча, здухач відтягував вовкулак, які не на жарт розходилися, від їхніх супротивників.
— Киш, киш! — розмахуючи руками, немов відганяючи горобців, Тетянка мчала назустріч соколам.
Розлютовані птахи на хвильку зависли в повітрі…
Усього на коротку мить воюючі вовки й соколи опинилися по різні боки галявини.
І саме цієї миті Ірка розлючено плюнула на перехрестя своєї швабри. З розмаху встромивши один її кінець у землю й викрикнувши: «Досі дійдеш, не перейдеш!», — вона потягнула швабру наче плуг.
Тупий дерев’яний кінець швабри розпоров землю, немов сталевим клинком. Жирна смуга розсікла галявину навскіс, розділяючи супротивників. Ірка стрімко злетіла в повітря.
Тетянка й здухач кинулися за нею, тікаючи геть із дороги перевертнів. Супротивники, несамовито гаркаючи й клекочучи, знову розбіглися в різні боки…
І з усього маху врізалися в невидиму перешкоду. Гострі вовчі пазурі заходилися дряпати стіну, а загнуті пташині дзьоби довбати її. Але перешкода була непорушна.
— Гей, хлопці, чого це ви б’єтеся? — гукнула згори Ірка.
Вовки, скажено завиваючи, а птахи, ляскаючи крильми, продовжували битися об стіну, не звертаючи на дівча жодної уваги.
— Ти в курсі, що розділювальне заклинання діє всього лише десять хвилин? — поцікавилася Тетянка, підлітаючи.
— Порадувала, — буркнула Ірка, розгублено дивлячись на перевертнів, котрі скаженіли внизу.
— Та замовкніть ви! — голосно вигукнула вона, безуспішно намагаючись перекрити виття й клекіт. — Послухайте мене!
— Ти-ихо! — громовий бас прокотився над галявиною.
Земля здригнулася. Соколів розкидало звуковою хвилею. Збиті з ніг вовки покотилися по землі. Град зламаних гілочок і листя посипався з довколишніх дерев.