Вона тим часом звела очі вгору, невдоволено поморщилась, угледівши відьом, і відразу ж заклично затріпотіла віями, помітивши здухача.
Ірка вперше побачила, як вираз облич сплячого Богдана і його двійника стали зовсім різними. Обличчя хлопчака розпливлося в захопленій посмішці, і навіть уві сні він немов подався увесь назустріч блондинці. Зате здухач суворо насупився й відсахнувся назад. Кіт, який муркотав у Богдана на грудях, завів свою пісеньку голосніше, і в його мурчанні з’явилися якісь тривожні нотки.
А білявка вже бігала очима по рядах глядачів…
— Ах ти ж… — дядько Микола люто сплюнув і відвернувся.
Пилип із конопель пихкнув сигареткою, випустивши густий клубок солодкуватого диму, що огорнув його самого й усіх його волхвів.
— Не завдавайте собі клопоту, голубонько! — долинуло з-за хмарки диму. — У мене зовсім інша сфера інтересів.
— Фе! — білявка презирливо задерла носик і відвернулася. Аж тут її очі зупинилися на вівтарі, де, притулившись до каменів, сиділи її поранені наречені. Рожеві губки здригнулись у посмішці.
— Рудий, мій сіренький вовчику! Добридень, цьом-цьом-цьом! — Її губки витягнулися у зворушливу трубочку, цілуючи повітря. — Кречете, пташко моя! Цьомки-цьомки! — Блондинка склала ручки, як цяця-дівчинка, і, задихаючись від ніжності, вимовила, дивлячись на обох: — Як же я рада бачити тебе, любий мій хлопчику!
Обидва наречені щасливо зітхнули на повні груди… Потім якось непевно завмерли й задумались:
— А хто з нас твій любий хлопчик? — в один голос спитали вони.
— Ну, звісно ж, ти, дурнику! — ніжно проворкотала блондинка, продовжуючи дивитися на обох.
Суперники розгублено зиркнули один на одного.
— А не могла б ти показати… — знову в унісон почали вони.
— От дурненький, — знизала плечима блондинка. — Ти, ти! — Тонкий пальчик із художнім манікюром указував якраз між супротивниками.
— Вона показала на мене, — упевненим голосом сказав Кречет.
— Ні, на мене! — гаркнув Рудий. — А ти, пташко, відпочинь!
Крекчучи від болю, суперники повернулись один до одного й слабкими пальцями знову вчепилися в горлянки.
Блондинка задерла голову. Вона реготалася.
— Вона наша! — гаркнув Балабан.
— Ні, наша! — стукнув кулаком по долоні Ментівський Вовкулака.
Гігантські вовки, грізно гаркаючи, припали до землі. Величезні соколи широко розпростерли крила.
— Стіни вже немає,— буркнула Тетянка. — Вони зараз знову кинуться один на одного. — Ти хоча б оту заразу звідтіля зсадив! — Дівча різко повернулось до здухача, тицяючи пальцем у блондинку, котра граційно притулилася до кам’яної стели. — Хлопці ж зараз повбивають одне одного!
Здухач рвучко кивнув і кинувся вниз. І відразу ж Богдан, сповнений рішучої незгоди, щось закричав крізь сон. Сплячий хлопчак вигнувся, струшуючи із себе кота, а здухач засмикався, немов маріонетка, яку водить туди-сюди за шворочки п’яний ляльковик.
Сміх-дзвіночок знову поплив над галявиною.
Меч вивалився в здухача з рук. Перевертаючись, полетів униз. Кінчиком чиркнув по палаючій червоним вогнем кам’яній стелі. Одна-єдина іскра зірвалася з клинка. І крізь цю іскру Ірка встигла кинути на білявку один-єдиний погляд.
І цієї миті вона все зрозуміла. Усе, що вона встигла побачити й почути про найпрекраснішу та про її двох наречених, разом склалося в одну картину, наче пазл. Ірка відчула, як її захльостує хвиля злості й страшенно давить просто на вуха!
— От гадина! — спересердя гаркнула вона. — Тетянко, дай дзеркальце!
Блиснувши в місячному світлі, маленьке кишенькове дзеркальце впало їй у руки.
Ірка піймала відблиск жовтогарячого світла кам’яних кілець:
— Зайчику, зайчику, побіжи, нам усю правду покажи, хто тут хто, та хто тут є…— у ритмі дитячої лічилки забурмотала Ірка й повела дзеркальцем.
Легкий відблиск світла зірвався зі скла й, весело виблискуючи, застрибав по рядах розлютованих перевертнів. І під його невагомими дотиками танули обриси соколиного пір’я й виверталися навиворіт вовчі шкури, відкриваючи людей, людей, людей… Промінчик перестрибнув на глядачів, торкнувся Пилипа з конопель. Самовпевнений, богемний на вигляд очкастий бородань зник, залишивши солом’яноволосого чортика з маленькими наївними ріжками й в одній лише довгій драній сорочечці. Відблиск заметався по волхвах Пилипа, і ті стали зникати, а на місці кожного залишалась порожнеча. Мигнув перед дядьком Миколою, і в променях його світла на місці довгоногого незграбного міліціонера проступили контури могутнього велетня. Зайчик пронісся повз нього й кинувся на блондинку!