Ірка відчула, як на її очах знову з’являються сльози. Може, це й правда, що її татусь увесь із себе крутий і божественний. Але за все своє життя, що налічувало багато тисячоліть, він не зробив для неї й дрібки того, що зробили друзі.
Здіймаючи пилюку на стежці, що вела вглиб балки, вони плентались до Ірчиного будинку. Друзям треба було звернути значно раніше, але вони чомусь пішли за Іркою.
На паркані її старого будинку нерухомо, наче статуя, сидів кіт. Побачивши Ірку, він із осудом зблиснув очима. Ірка спинилась, розгублено затупцявши під несхвальним котячим поглядом.
— Вам тут один родич із Хортиці вітання переказував, — нарешті процідила вона. — І сувенір ось передав. — Ірка ніяково простягнула котові яскравий пакетик із кормом.
Кіт витягнув шию й понюхав пакет. А потім важко, зовсім не по-котячому, а по-людському зітхнув і раптом стрибнув у двір. За мить хвіртка Ірчиного будинку прочинилася. Друзі нерішуче увійшли. Кіт сидів біля хвіртки, і вся його постать випромінювала похмуру смиренність: мовляв, заходь уже, гаразд, що з тобою вдієш. Ірка нахилилась, простягаючи котові сувенір від родича. Кіт із гідністю взяв пакет зубами, одним стрибком злетів на яблуню, пробіг по довгій гілці й зник у вікні Ірчиної кімнати.
— Ну, здається, ми помирились, — задоволено сказала Ірка. — Треба буде його миску з-під ґанку прибрати.
Усією компанією вони зайшли до вітальні, де, не відриваючи очей від чергового серіалу, сиділа бабця.
— Нашвендялись? — не озираючись, буркотливо спитала вона. — Устроїли собі канікули серед тижня, літа вам мало, нероби! А бабця тут сама-самісінька, наче перст, жди їх, борщ вари, млинчики з м’ясом крути, салатик стругай…
— І борщ, і млинчики, і салат? Бабусю, та ти просто чудо! Люди, ходімте обідати! — весело сказала Ірка.
Серіальні страждання зникли з екрана, натомість почався випуск новин.
Голос дикторки азартно застрекотав:
— Унаслідок операції, проведеної відділом боротьби з наркотиками, на приватній дачі було виявлено й зліквідовано плантацію конопель…
— Чому на дачі? — спинився на ґанку здивований Богдан. — На Хортиці!
— Дача перебуває на околицях нашого міста… — продовжувала дикторка.
— Це не ті коноплі,— буркнула Ірка, — інші.
— Співробітники відділу були просто вражені, коли виявили, що висота рослин сягає п’яти метрів! — повідомила дикторка, і на екрані з’явився знайомий гайок високих м’ясистих стебел.
— Коноплі ті самі. Місце інше, — підсумувала Тетянка. — Ну й дає наш Пилип! П’ять метрів! Коли це він устиг?!
— Отруйне зілля було цілком знищене. На жаль, власника дачі затримати не вдалося. Не зважаючи на всі вжиті заходи, йому пощастило втекти.
— Спритний, — погодилась Ірка. — Але на щастя, невдаха. Ну то що, ми млинчики сьогодні їсти будемо?
