— Я вам що, нянька Віка? — він намагався говорити басом, але голос постійно зривався на тонкий фальцет. — У мене й своя робота є!
— Бачив я твою роботу: кульку по екрану ганяєш. Хоч би гру якусь крутішу обрав, дурню, — відрізав Іващенко. — Роби, що кажуть, або геть звідси. Додому, до матусі. Ви з ним не панькайтесь, — з довірою звернувся він до Ірки, — а буде заважати — женіть геть. Можете заходити, куди заманеться. Я вам зараз дам універсальний ключ, він усі двері в компанії відмикає. — Директор поліз до сейфу й витяг звідти пластикову картку. — З ним навіть зовнішній турнікет розблокувати можна. Щоправда, охорона все одно зупинить, вони там день і ніч чергують.
— А навіщо нам ключ? Ми й без ключа… — Тетянка зарозуміло задерла голову, але Ірка відразу ж тицьнула її кулаком у спину, і подруга осіклася. Секунду подумала й, погоджуючись, кивнула: — Правильно, нам потрібен ключ. Для конспірації,— прошепотіла вона Ірці.
Та важко зітхнула. Не награлася ще Тетянка, будь-яке замовляння — радість, навіть на відкриття замків, яке доводиться на власній крові робити. Нічого, ось поколе собі пальці до живого м’яса — перестане від ключів відмовлятися. Ірка взяла пластиковий прямокутничок.
— Усі двері відмикає? А у вашого компаньйона такий був? — тихо спитала вона Іващенка.
— Аякже. Один у нього, один у мене, а це третій, запасний.
— Добре, годі тут базікати, — процідив Серьога і, човгаючи розтоптаними літніми туфлями, посунув до дверей. — Ходімо.
Друзі рушили за ним і пройшли в коридор, повз секретарку, що вся аж згорала від цікавості. Потім Ірка нерішуче спинилася. Юна відьма зовсім не уявляла, що робити далі. Вона категорично не вірила, що можна ось так от узяти й заробити шалену суму в півмільйона доларів. Але друзі твердо вирішили не відмовлятися від грошей, та й самій Ірці не хотілося відчувати себе матусиною донечкою, що все життя чекає, як гроші самі собою впадуть їй на голову. Вона роззирнулася навсібіч, розгублено прикидаючи, що тут, у цій корпорації, могло б допомогти їм у пошуках зниклих мільйонів.
— Значить так, Серього… — почала вона.
— Для кого Серьога, а для вас, дрібното, шановний Сергій Петрович, — відрізав пацан.
— Цікаво, ким шанований? — миттю обурився Богдан.
— Кого-кого, а тебе я вже точно навчу мене поважати. Гадаєте, якщо генеральний наказав, то я, дорослий дядько, дозволю різним там дітлахам собою командувати?! — грізно прогарчав Серьога. Точніше спробував прогарчати, бо голос у нього знову зірвався й останню фразу він майже провищав. Як цуценя, якому наступили на лапу.
Тетянка захихотіла:
— Тобі скільки років, дорослий дядьку? У десятому класі, мабуть? Або до одинадцятого перейшов?
— Я студент! — ображено схопився Серьога. — Перший курс! — І вже тихіше додав: — Вступив цього року… Тут у комп’ютерному відділку підробляю, молодшим програмістом, між іншим! Нав’язалися на мою голову, то слухайтесь! Швиденько розбилися на пари…
— Усі троє? — невинно поцікавилась Тетянка. Ірка відчула, що починає заводитись. Серьожині амбіції були зовсім недоречними й невчасними, а тут іще й Тетянка вирішила поприколюватись. До того ж, саме тоді, коли треба думати, як виконати замовлення Іващенка. Якщо вже вони за це взялися.
Серьога тим часом так розізлився, що аж щоки роздулися, обертаючи його на цілком сучасного, у джинсах і майці, сеньйора Помідора.
— Розумувати вдома будеш, — гаркнув він до Тетянки. — Я сказав, пошикувалися! — Він трохи подумав і додав: — Потилиця до потилиці. Чого стала, шикуйся за ним! — І він штурхнув Тетянку, змушуючи її стати за Богданом. — А тобі що, особливе запрошення потрібне? — звернувся він до Ірки. — Марш на своє місце! А ключ сюди давай, це тобі не іграшка!
Ірчине обурення сягнуло межі. Усе пасувало одне до одного: обіцяні величезні гроші, які не стільки вабили, скільки лякали її, чаклунське розслідування, що до нього не зрозуміло, з якого боку підступитися, і від якого її друзі аж ніяк не хотіли відмовлятись. А тут іще бозна-звідки взявся цей першокласник, тобто першокурсник, та ще й командувати намагається! Набрид!
Саме цієї миті Серьога, розуміючи, що Ірка не поспішає віддавати йому універсальний ключ, простягнув руку, збираючись просто-напросто витягти пластиковий прямокутник у дівчиська з кишені.
Ірчині очі знову перестали розрізняти кольори, немовби в ній, як у телевізорі, відключився тумблер кольоровості й залишились тільки білий і чорний кольори. Проте весь навколишній світ набув незвичайної виразності — Ірка бачила кожну найдрібнішу цяточку на стіні, кожну вибоїнку в підлозі. Тисячі нових, раніше ніколи не чутих звуків заполонили її слух, а рухи набули неймовірної швидкості. Їй здавалося, що Серьожина рука рухається невимовно повільно. Проте хвиля шаленого гніву охопила її майже миттєво, сповняючи рот клейкою гіркою слиною.