— Якщо вже пазурі, то пильнуй, аби я тебе не розірвала, — відрізала Тетянка — Іди давай!
Невпевнено, шкопиртаючи на рівному місці, Серьога рушив уздовж коридору. Друзі попрямували за ним.
— Що це було? — прошепотіла Тетянка, коли Ірка порівнялася з нею. — Морок навела?
Ірка лише мовчки похитала головою. Її ще й досі трусило від пережитого жаху. Вона б і сама хотіла знати, що з нею сталося. І якщо це був морок, то як вона примудрилася замакітрити голову й самій собі?
Розділ 6
Інсталяція відьми
— Нові кур’єри. Наші нові кур’єри. Знайомляться з територією, — старанно белькотів Серьога у відповідь на зацікавлені погляди співробітників.
Вони йшли довгими коридорами, підіймалися й спускалися нескінченними сходами, зазирали в просторі світлі офіси, набиті людьми, що або справді були неймовірно заклопотані, або ж тільки старанно робили вигляд. Ірку ні на мить не полишало відчуття, що, можливо, співробітники цієї компанії справді працюють, а от їхня власна компанія — вона, Тетянка й Богдан — просто марнують час. Ну чого вони тут тиняються? Хочуть знайти утікача-компаньйона під столом у комп’ютерній залі? Або засікти його в черзі за пиріжками? Чолов’яга, певно, давно вже на Кіпрі, — а вони тут вештаються і створюють враження бурхливої діяльності.
— До конференц-зали підемо? — стомлено запитала Ірка, прочиняючи двері.
Друзі оглянули довгий стіл, ряди стільців уздовж стін. Конференц-зала була безнадійно порожня, заходити туди не було жодного сенсу.
— Добре, ходімо далі,— зітхнула відьмочка.
— Усе, — зловтішно повідомив Серьога. Він іще раз повернув, і перед друзями з’явився вже знайомий їм просторий хол, пропускний пункт і завішана колекційною зброєю стіна. — Ми обійшли увесь будинок, більше тут нема, на що дивитися! Ні, ну ще у дворі залишився вольєр із собаками…
Ірка наморщила носика.
— …і котельня, — закінчив Серьога. — Котельню дивитися будете?
— Будемо, мабуть, — невпевнено відповіла Тетянка.
Вона намагалася себе підбадьорити, хоча добре розуміла, що подорож по офісах була зовсім безглуздою справою.
— Почекає твоя котельня! — буркнув Богдан, що з вогником ув очах розглядав зброю на стіні. — Дай хоч хвилинку подивитися! — І він рішуче рушив у бік колекції.
— Агов, пацан, ти куди зібрався? — вискочив зі своєї скляної будки схвильований охоронець.
— Мені генеральний дозволив, — кинув Богдан через плече. — Можете подзвонити, перевірити.
— Ну що за діла! Мальку паршивому дозволив, а мені обіцяв руки повідривати, щойно до чогось торкнуся! — пробелькотів Серьога, заздрісно поглядаючи, як пальці Богдана повільними пестливими рухами торкаються то шабельного клинка, то пажної гарди.
— Ух ти, турецький, із двома клинками! — захоплено вигукнув хлопчисько і, не витримавши, зірвав із кріплень кинджал. З руків'я в різні боки стирчали два вигнутих леза.
— Ану поклади! Він же гострий! Без пальців залишишся! — закричав охоронець. — Це тобі не іграшка, з ним треба вміти поводитись!
— Уміти? — перепитав Богдан, і на його губах з’явилася замріяна посмішка.
Здвоєний кинджал у його пальцях розвернувся й… закрутився так швидко, що його клинки злилися, обернувшись на блискучий смертоносний пропелер. Немовби сам по собі пропелер перелетів із правої руки до лівої, а потім знову до правої. Богдан різко викинув руку вперед, і кинджал застиг, грізно наїжачившись лезами.
Серьога лише здивовано присвиснув. А охоронець уважно глянув на Богдана і, заблокувавши турнікет, теж рушив до стіни.
— А так можеш? — він зірвав зі стіни довгий мисливський ніж, і важкий клинок запурхав у нього в руках, ковзаючи між пальцями, проходячи лезом уздовж зап’ястка й впиваючись у долоню важким руків’ям.
Богдан лише посміхнувся. Його клинок злетів, закрутився й упав прямісінько в підставлену долоню, потім знову перелетів із руки в руку й хвацько закрутився навколо зап’ястка…
— А це бачив? — збуджено спитав охоронець, показуючи на дворучник. — Нове надходження! Уявляєш, шеф десь у Карпатах знайшов, він ледь не в сільському сараї валявся! Такий меч! Мабуть, якомусь польському лицарю належав, як у фільмі про Богдана Хмельницького «Вогнем і мечем»! Там іще такий пан Потбийп’ятко був, то він дворучником три голови одним махом зносив. Цим мечем можна лицаря в повному обладунку від маківки до сідла розвалити!