— Люди, а може, досить на сьогодні, га? — удавано бадьорим тоном запропонувала Ірка. — Ходімо додому, пізно вже, — вона зиркнула на годинник і здивувалася. Виявилося, що вони й справді простирчали в компанії неймовірно довго. Уже було далеко пообідні.
— Куди пішли, ми ж іще нічого не дізналися! — пожвавішала Тетянка. — І невідомо, чи потрапимо ми сюди завтра, чи ні!
А Ірка була просто впевнена — не потраплять. Якщо їй пощастить, вона тихо поставить на гальма все розслідування, що від самісінького початку здавалося їй дурним і безнадійним.
— Але дещо ми вже з’ясували, ну хай зовсім трішечки, але ж з’ясували, а якщо ми ще трішечки поз’ясовуємо… — Тетянка ледь не плакала. Схоже, вона відразу здогадалася, що Ірка має намір злиняти, і розуміла, що після цілого змарнованого дня втримати подругу їй не вдасться.
З’ясували вони! Ну що вони таке з’ясували! Комп’ютер розповів Тетянці, що компаньйон-утікач не перетинав кордону! Це за своїм паспортом, а за чужим? Невже Тетянка не розуміє: якщо компаньйон заздалегідь готувався до втечі, то хіба він не міг підготувати собі й фальшиві документи? Та все вона розуміє! І ось подруга перестала буркотіти й важко зітхнула, підкоряючись. Шалені тисячі доларів махали їм ручкою, але що поробиш? Із пошуками партнера-втікача найкраще мав упоратись майор-перевертень — але він і цього разу провалився. Із пошуками викрадених через комп’ютер грошей мали розібратися хакери — але й вони нічого не знайшли. То з якого дива їхня трійця, хай і наділена особливими талантами, вирішила, що зможе переплюнути професіоналів? Чари, звісно, — сила, але такого ніколи не було й бути не могло. Ірка рішуче кивнула, погоджуючись із власними розсудливими думками.
— Усе, ходімо, — твердо сказала вона. — Нічого ми більше не з’ясуємо, у них робочий день ось-ось закінчиться. От тільки ще з Володимиром Георгійовичем попрощаємось, а то некрасиво якось вийде.
— От і в мене те саме з цією справою: копирсався, копирсався й обламався. Якусь хитру штуку вигадав чолов’яга, просто так і не розберешся, — замислено кивнув майор. — Але ж хтось напевно щось бачив, хтось щось знає… Але мовчать! — Схоже, майору водночас було й прикро, що відьми не зуміли розкрити таємницю зниклого компаньйона, і радісно, що його не обійшли в улюбленій справі. Якщо Ментівський Вовкулака не може, то й ніхто не зможе. — Ходімо, я вас до кабінету Іващенка через двір проведу, так коротше вийде.
Вони знов проминули турнікет й охоронця — той провів відвідувачів змученим поглядом, схоже, намагаючись збагнути, яких іще проблем слід чекати від цієї трійці, що взялася казна-звідки. Але замість того, аби прямувати довгими коридорами до кабінету генерального директора, майор вивів друзів до зовсім непримітних дверцят. Вони були в доглянутому круглому дворику. Посеред дворика тяглися грати вольєра. Близько десятка величезних, волохатих, розморених на спеці кавказьких вівчарок, безсило звісивши рожеві ганчірочки язиків, лежали на землі. Вони повільно звели важкі лобаті голови й ліниво глянули на компанію, що крокувала повз них.
У спину Ірці дмухнув легкий вітерець, миттю здувши й лінькуватість сторожових собак. Кавказці разом схопилися на лапи. Від їхньої добродушності не лишилося й сліду. Розлючені чортиська зі скаженим гарчанням усією своєю вагою кидалися на сітку вольєра. Сітка тремтіла й прогиналася. Тетянка злякано зойкнула.
— Це вони мене відчули, — перекрикуючи гарчання, що заполонило весь простір довкола, пояснив Ментівський Вовкулака. Він посміхнувся, демонструючи псам моторошний оскал, і спинився біля самісіньких ґрат, перебуваючи так близько й водночас у повній недосяжності для псів.
Розлючені кавказці почали битися об вольєр із подвійною силою.
— Давайте, давайте, — глузливо підбадьорив їх майор. — Хоч лусніть від злості, от тільки ви все одно в клітці, а я на волі! Ух, морди кавказької національності! — Він задер голову й видав тихе, але виразне виття, в якому вчувалось глузування, презирство й виклик вовка собакам.
Собаки геть осатаніли, вони вже не гарчали, а хрипіли.
Ірка схопила майора за руку:
— Як вам не соромно їх дражнити! Ви ж усе-таки людина!
Один пес припинив безуспішно стрибати на сітку й коротко, хрипло загавкав.
Ірка миттєво роздратовано розвернулася до нього.
— З ким хочу, з тим і дружу! — і вона демонстративно взяла майора під руку. — А у вас іще хвіст не доріс зауваження мені робити!
І відразу ж побачила, як величезний, оскаженілий пес по-справжньому злякався. Він нахилив лобату голову й принижено присів у позі реверансу, ховаючи хвіст між задніми лапами.