— Ми вам нічого не надсилали, Володимире Георгійовичу!
Якусь мить бізнесмен тупо вивчав штемпель на конверті, потім вилетів з-за столу, підбіг до племінника й схопив його за горлянку:
— Де гроші? Швидко кажи, куди гроші подів! Задушу!!! — Іващенко щосили термосив Серьогу. Швабра хилиталася між ними, раз у раз стукаючи хлопця по голові.
— Я не дівав! Я не спеціально! Я не сам! Мені наказали! — придушений міцною хваткою дядечка хрипів Серьога.
— Хто тобі міг наказати, хто? Тут я начальник! Для всіх і кожного: начальник, цар, Бог і рідний дядечко!
— Мені ти й так рідний дядечко! — слушно заявив Серьога, але, побачивши, що очі дядечка до країв сповнені люттю, закричав: — Він мені теж начальник! Компаньйон твій. Приходить і каже: «Перекажи, Серьожо, грошики в інший банк, ти ж умієш!». А я й справді вмію! Це тільки ти думаєш, що я не вмію нічого! — І племінничок знову забелькотів: — Я ж не знав, що не можна. Він мене одурив! Сказав, що заплатить, як за підробіток! Ти ж сам кажеш: працюй, дорослий хлопець мусить працювати! А він зник і не заплатив нічого, і коли повернеться, не сказав! А може, ти мені заплатиш, га, дядечку? Я все-таки старався!
Іващенко глянув на племінника божевільними очима, а потім раптом хутко сховав руки за спину.
— Даремно ви, — з докором мовив майор. — Не стримуйте себе, це шкідливо. Хочеться врізати — то вріжте йому! Полегшає.
— Не вірю я в цю історію, — тихо зітхнула Ірка. — Якби компаньйон й справді Серьогу одурив, то з якого дива він тоді б боявся, що дядечко про все дізнається?
— Та Бог із ними, нехай самі розбираються, — відмахнулася Тетянка. — Аби він тільки розповів, куди бабки переказав. Бо там, між іншим, і наших півлимона.
— А моя частка? — насупився Вовкулака. — Без мене ви б його не взяли.
— Ой, можна подумати… — миттю наїжачилася Тетянка. — І що ж ви таке зробили? Наручники дали? Добре, за оренду наручників заплатимо. За звичайним тарифом.
— Ну, відьмо, ти говори, та не заговорюйся… — підвівся майор.
— Та годі вам! — шикнула на них Ірка. — Почали шкуру ділити… — вона хвильку подумала, — …невбитого Серьоги.
— Не треба мене вбивати! — скрикнув програміст. — Не треба шкури!
— Не будемо, — пообіцяла Ірка. Але якось не дуже переконливо. — Якщо признаєшся дядечкові, куди його компаньйон звелів переказати п’ятдесят мільйонів доларів.
— На Мальту, — миттю сказав Серьога. — Там ця, як там її, офшорна зона. Там податків менше беруть.
— Хай тепер назад мої гроші повертає, якщо примудрився їх на Мальту загнати! — зажадав Іващенко. — Знімайте з нього наручники, майоре, і тягніть до комп’ютера.
Піднявши Серьогу за комір, майор стягнув його зі швабри й кинув у крісло. Наручники клацнули, відкриваючись.
Розтираючи однією рукою зап’ясток іншої, Серьога демонстративно морщився від болю. Зойкав і стогнав, водночас позираючи на дядечка: чи чув той, чи ні. Дядечко чув.
— Годі скиглити, матусине синятко! Нічого тобі не зробили! Тобі потім зроблять. Особисто я! Так зроблю, що твоя рідна мати, моя сестра, тебе не впізнає! — напався на нього Іващенко. — А зараз працюй, хакер паршивий! Забери мої гроші з Мальти й поклади назад на старий рахунок. Код я потім сам зміню!
Серьога судорожно ковтнув слину й поклав руки на клавіатуру… Його обличчя жалібно скривилося, і з очей потекли найсправжнісінькі сльози.
— Я не мо-ожу! — мовив молодший програміст. — Не мо-о-ожу забрати!
— Що значить «не можу», ти, нетямо! Давай через «не можу»! Будь нарешті мужиком!
— Ти весь час так ка-а-ажеш! Ти на мене кричи-и-иш! Лаєш! Я тобі тільки заважаю! Мене ледь пазурами не порвали, а тобі все одно! — завивав Серьога.
— Тільки не здумай його жаліти! — кинула Ірці Тетянка.
— А я й не збираюся! — знизала плечима та. — Я ж сказала, що йому не вірю.
Вона підвелася й, спираючись на стіл Іващенка, нависла над Серьогою. Той миттю замовк, немовби його пробкою заткнули.
— Серього, ти ж туди гроші зміг переказати. То чому назад не можеш? — хитро поцікавилась Ірка.
— Та ж я код знав! А тепер код інший! — швидко пояснив Серьога. — Я все зробив, усі операції оформив, грошики в мальтійський банк полетіли, на новий рахунок надійшли, а потім цей, дядечків компаньйон, і каже — ну точнісінько як дядечко! — код доступу, каже, сам установлю! І мені вийти наказав.
— І встановив?
— Мабуть. Я ж не перевіряв. Чого я в справи начальства носа пхати буду? — він глянув на вираз Ірчиного обличчя й злякано закричав: — Установив! Я пробував, заради спортивного інтересу, доступу до рахунка нема!