— Так, — замислено сказав майор, — виходить, без вашого компаньйона грошей назад не повернути!
Безсило застогнавши, Іващенко упав у крісло.
— Якщо він бабки на Мальту переказав, то, може, й сам планує там з’явитися? — міркував уголос майор. — Хоча… не обов’язково. Що йому заважає через інший банк, у зовсім іншій країні, їх викачати? Слухайте, а якщо знову до хакерів звернутися, Володимире Георгійовичу? Банк відомий… раптом вони код зламати зуміють?
— Навіть якщо зуміють, то коли це буде? Мене на той час уже точно поховають, — слабким голосом відповів Іващенко. — Я ж сказав, що мої партнери дізналися про зникнення грошей. Повернути мільйони потрібно сьогодні, ну, максимум завтра. Тоді, можливо, усе ще якось обійдеться… А так… — Він безнадійно махнув рукою.
— Це що ж таке діється! — обурилась Тетянка. — Ми тут цілісінький день вовтузимося, то за одне схопимось, то за інше — і все дарма? Спільника зловили — і теж даремно? Грошей як не було, так і нема? Ми нічого не отримаємо?
— Ви й справді багато зробили. Більше, ніж інші,— Іващенко багатозначно зиркнув на майора. — Чорти б мене взяли, я б вам зі своїх заплатив, не півмільйона, правда, але заплатив би! Але всі мої рахунки вже арештовано. — Він кивнув на лист. — Окрім того, що в гаманці,— більше ні копійки.
Ірка меланхолійно подумала, що вмісту його гаманця їм би з бабусею на місяць-другий вистачило. Але слова бізнесмена їй сподобалися. Здається, непоганий чолов’яга. І про племінника піклується. Хоча, якби не піклувався, то, може, і грошики б цілі були.
— Хіба що вас на моїх партнерів вивести? — продовжував міркувати Іващенко. — Вони, коли мене приб’ють, — він тяжко зітхнув, — усе одно гроші шукатимуть. Якось домовитесь.
— Та ти що, Георгійовичу? Здурів? — майор покрутив пальцем біля скроні.— Дітлахів хижакам прямо в пащеку кинути? Зжеруть їх і кісточок не залишать!
— Невже його партнери — теж вовки-перевертні? — поцікавився Богдан.
— Бери вище — олігархи! — відрізав майор. — Ми проти них цуценята!
— Та й справді, чого це я? — похитав головою Іващенко. — Ні, дівчата й хлопці, ви вже вибачте, що так сталося, але на грошах треба поставити хрест! Найближчої доби ми їх не знайдемо, а далі й шукати нічого.
Ірка відчула дивну роздвоєність почуттів. Здавалося б, саме цього вона й хотіла — припинити розслідування. Але зараз дівчинку огорнув жаль. Адже Тетянка мала рацію: дещо в них таки вийшло! Та й Іващенка шкода: мало того, що компаньйон негідником виявився, то ще й рідний племінник, виявляється, його обдурив!
— Найбільше мене хвилює те, що наш підозрюваний не перетинав кордону, — замислено сказав майор. — За ідеєю, він мав мерщій тікати — адже розумів, що його шукають. Я його фотку в усі аеропорти, на всі вокзали й пропускні пункти розіслав! І жодних слідів! Відьми, он, теж підтвердили — не виїжджав.
— Він як у кіно: уночі переповз кордон… — припустив Богдан.
— Нізащо, — твердо сказав Іващенко. — У нього авантюризму ані трохи не було. — Генеральний відміряв на нігті тонюсіньку смужечку. — Завжди був обережний аж до ідіотизму. Якщо на сто п’ятдесят відсотків усе не прорахує, то з місця не зрушить. Тому, до речі, й прогорів. Усі можливості повз себе пропускав.
— А якщо він і зараз такий обережний? — раптом пожвавився майор. — І з країни навіть не думав виїздити? Може, навіть і з міста не виїжджав? Засів десь у щілині, як тарган, і чекає, доки все стихне і його шукати перестануть? А тоді вже спокійно поїде й бакси забере.
— То давайте його шукати! — надихнувшись новою надією, пожвавішав Іващенко.
— Де шукати? — миттю вгамував його запал майор. — Ми в його квартирі ледь не на дощечки все розібрали. Родичів перевірили — із квартирами, дачами, гаражами й сараями! За хатньою робітницею стежимо постійно! І ні-чо-го! Якщо він і справді вигадав собі схованку, та ще й якусь дуже хитру, то як її знайти, я не знаю! Хоч до ворожки йди!
— А й справді! — вигукнула Тетянка. — Ірко, спробуй на самого компаньйона поворожити, раптом щось спливе!
— Ти що думаєш, я не пробувала? — засовалась Ірка під благальним, сповненим надії поглядом, який спрямував на неї Іващенко. — Щойно ми сюди прийшли, я на трефового короля розклад зробила. — Ірка щигликом вибила потрібну карту з колоди. З кожною хвилиною вона орудувала бабусиним спадком дедалі впевненіше. — От тільки в картах не було жодного сенсу — суцільна мішанина, немовби й людини такої немає!