Тетянка згадала, як уранці, у цьому ж кабінеті, чекаючи на Іващенка, Ірка й справді раз по раз викладала й одразу ж невдоволено змішувала карти.
— А може, йому не на трефового короля ворожити треба? — поцікавилась вона, старанно згадуючи всі ті дрібниці, які знала про карти.
— Та як це не на трефового? — здивувалась Ірка й кивнула на фотографію компаньйона, що й досі валялася на столі в Іващенка. — Типовий трефовий.
— Так який він вам король! — у розпачі буркнув Іващенко. — Не тягне він на короля!
Тетянка клацнула пальцями.
— Точно! Ірко, пригадуєш, ти йому ворожила, — вона кивнула на бізнесмена. — Тоді під кінець джокер випав, ми ще вирішили, що це і є компаньйон! А якщо він — джокер, то й ворожити треба на джокер.
— На джокер не ворожать, — повчально сказала Ірка. — Це не за правилами.
— Ми що з тобою ніколи правил не порушували! — пирхнула Тетянка. — Спробуй, це ж зовсім не важко!
— Спробуй, дівчинко! — заблагав Іващенко. — Адже гірше не буде!
Ірка із сумнівом похитала головою:
— Але сильно на це не розраховуйте, — пробелькотіла вона й виклала на стіл барвисту карту джокера. Джокера-шахрая, джокера-ошуканця.
Змішавши колоду, відьма почала акуратно розкладати її купками з чотирьох боків карти:
— Що на гадці, що на серці… Це ж треба, виходить! — раптом радісно вигукнула вона, відкриваючи карти. — Знову дорога кільцем — вранці з дому, увечері — назад.
— Та кажу ж вам, нема його вдома! — втрутився майор.
— Чш-ш, — шикнув Іващенко.
— Він дуже страждає… — вела далі Ірка.
— Совість замучила? — тепер уже не витримав сам Іващенко.
— Ні, чекання, — постукала Ірка нігтем по карті.— Сам себе до в’язниці посадив, сам себе на волю не випускає…
— Точно, забився в якесь безлюдне місце! — схвильовано прошепотів майор.
Ірка похитала головою.
— Довкола нього люди — мимо проходять, а його не бачать, бо він за стінами. Стіни тиснуть, душать… Він чекає ночі — людей не стане, і можна буде вийти за стіни. За перші можна, а за наступні — ні, бо за ними лихо чекає… Був рідний дім, стала в’язниця-неволя, чуже все навколо, страшне… — говорила вона, викладаючи карту за картою. — Чатує його…
— Хто чатує? — задихаючись від цікавості, прошепотів Богдан.
— Зараз дізнаємось, — так само пошепки відповів Іващенко.
Ірка потягла зі столу останню, невідкриту купку карт. Горішня карта раптово ковзнула вниз, зачепила наступну… і карти яскравим конфетті посипалися донизу. Ірка скрикнула й злякано підхопилася.
Карти падали й переверталися, падали й переверталися. І на кожній був він — джокер-ошуканець, джокер-шахрай. Джокери, джокери, джокери застеляли всю підлогу.
— Але ж у колоді не буває більше двох джокерів! — вигукнув здивований Іващенко. — Вона в тебе що, якась незвичайна?
— Так, — повільно відповіла Ірка. — Безумовно, колода в мене незвичайна.
Дівчинка нахилилася, тремтячими пальцями збираючи з підлоги карти й намагаючись у жодному разі не дивитись на знущальні посмішки сили-силенної джокерів. Вона змішала зібрані карти, а потім не витримала й знову зиркнула на картинки. На неї дивився червоно-чорний розсип шісток, сімок і дев’яток. Джокери зникли.
Розділ 12
Розгадка для загадки
Ірка швидко запхала колоду якомога глибше до кишені й на всяк випадок ще й притримала рукою, неначе боялася, що та вистрибне.
— Усе, що могла, я розповіла, — буркнула відьмочка.
— Небагато, — незадоволено озвався майор. — І що ти весь час про свій будинок повторюєш, тобто… про його будинок! Нема його там, я гарантую!
— А може, він своєю домівкою не квартиру вважає, а якесь інше місце, наприклад, дачу? — припустила Тетянка.
— Ну, тоді його домівка прямо тут, у корпорації,— посміхнувся Іващенко. — Він тут днював і ночував. Повсякчас щось упорядковував.
Майор раптом видав якийсь дивний звук, неначе вдавився.
— А план будинку у вас є? — якимось чужим голосом спитав він.
— Як і в усіх, — знизав плечима Іващенко. — На кожному поверсі висить, для евакуації під час пожежі. Щоправда, він трішки застарілий — кажу ж вам, компаньйон тільки корпорацією займався. То в комп’ютерах щось змінював, то відеокамери перевстановлював, то перебудовувати щось починав…
— Де перебудовував? — швидко перепитав майор.
— Та по всьому будинку! Бзик у нього такий був! Я в це не втручався, у мене й так справ вистачало!