— Отже, кажете, усі дізнаються, що ми з Іркою відьми, — замислено повторила вона. — Спалять, кажете. — Вона провела пальцем уздовж рядка газетних оголошень. — А що тут у нас? Ага, знахарка Марта зніме пристріт, наведе причину. Ось іще, матінка Пелагея, біла відьма. Ну, не в тому сенсі, що не негритянка, а в сенсі, що зла не робить. Маг Ібрагім — знавець чорної, білої та японської магій. Жовтої, мабуть. Ну, то про що ви зібралися розповідати, га, Володимире Георгійовичу? — поцікавилась Тетянка, миттю згадавши ім’я та по батькові бізнесмена.
— Оці всі, з газет — несправжні! — відчуваючи, що втрачає ґрунт під ногами, перейшов був Іващенко в наступ. — А ви на мітлах літаєте!
— Та невже? — вдавано здивувалась Тетянка. — Ану підіть, розкажіть комусь. Знаєте, що завтра ваші бізнес-партнери говоритимуть? — І, копіюючи чоловічий голос, вона пробасила: — «Чули, Іващенко дівчаток на мітлах бачив!» — «А хлопчаків із ріжками й вилами ще нема? Нічого, скоро й вони будуть».
Бізнесмен аж почервонів.
— Між іншим, твоя подружка мені дещо завинила! Вона мене вбити намагалася!
— Це ви їй винні! Вона вам життя врятувала! — обурилась Тетянка.
— Де про це написано? Де свідки? — гмукнув бізнесмен.
— А де написано, що вона намагалася вас убити? Докази, протокол? — знизала плечима Тетянка.
Бізнесмен трохи помовчав, переварюючи свою поразку:
— А ще кажуть, що діти — милі й добрі створіння, — нарешті зітхнув він.
— А ще кажуть, що ми наївні й довірливі й що нас легко обдурити, — відбивалася Тетянка.
— То мені не треба шукати його зниклі гроші? — миттю пожвавішала Ірка, із вдячною посмішкою поглядаючи на Тетянку.
Але посмішка відразу ж зникла з її обличчя, оскільки подруга раптом видала щось зовсім несподіване:
— Може, й треба. Якщо, звісно, пан Іващенко перестане вдавати із себе дурника й почне говорити по-діловому, — Тетянка зручно всілася за столик під яблунею, мимохідь кинувши в бік бабусі: — Там, здається, новий серіал починається. Мама каже, що цікавий.
— Та я знаю! — буркнула бабця. Відтоді, як від Таньчиного дотику запрацював відключений за несплату телефон, бабця боялася злити подружку Ірки. А раптом безкоштовний зв’язок зникне? — А він без мене Яринку не скривдить? — з підозрою зиркнувши на Іващенка, поцікавилась вона.
— У жодному разі,— твердо запевнила Тетянка. — Володимир Георгійович зараз із нами трохи погомонить і поїде. Правда ж, Володимире Георгійовичу?.
Іващенко ствердно кивнув, як заворожений.
Невпевнено озираючись, бабуся рушила назад до будинку.
— Компоту, пане Іващенко? Вишневого, сливового, яблучного? — поцікавилась Тетянка тоном, яким бізнесмени в серіалах запитують у своїх партнерів: «Вам чаю, кави?».
— Вишневий, — обрав бізнесмен, і Тетянка сказала через плече:
— Вишневий, будь ласка.
Ірка не відразу зрозуміла, що подруга звертається саме до неї.
Ледь стримавши обурене: «Я тобі не секретарка!» — Ірка звелася й набурмошено відповіла:
— Вишневого нема, увесь видудлили.
— Тоді сливовий, — погодилась Тетянка. — Та ви сідайте, Володимире Георгійовичу. Поговоримо. А ти лук прибери, — кинула Богданові,— а то ще пан Іващенко скаже, що ми його змусили угоду підписати. Під дулом пістолета.
— Чому під дулом? — перепитав Богдан, зиркнувши на свій лук, який не мав ніякого дула.
— Ну, якщо він скаже, що змусили під стрілою лука, буде, як з історією про відьом. Засміють.
Коли Ірка повернулася з льоху з компотом (налила з банки в глечик, поставила на тацю, поруч чотири склянки — усе як у найкращих закладах), переговори були якраз у розпалі. Тетянка недбалим жестом звеліла Ірці наповнити склянки. Ірка стисла зуби, але сваритися не стала, бо розуміла — зараз не час.
— Тільки, будь ласка, не треба вдруге мати нас за лохів. Звісно ж, ви оплатите всі видатки, любий Володимире Георгійовичу, куди ж ви подінетесь. Адже це ви до нас прийшли, а не ми до вас, — з нудотною люб’язністю цідила Тетянка, бавлячись компотом у склянці.— А зараз поговорімо про оплату!
— Та я в жодному разі не маю вас за лохів, люба Тетяно… е-е…
— Миколаївно, — поважним рухом схилила голову Тетянка.
— Люба Тетяно Миколаївно! — трохи глузливо сказав Іващенко. Потім затнувся і вже іншим тоном поцікавився: — Миколаївно? А ваш батько, часом, нерухомістю не торгує?