— О, нарешті заговорила! Мізки на місце повернулися, із чим нас усіх і вітаю, — буркнула Тетянка собі під носа.
— Та чого б ми… самі там… — забелькотів у відповідь вовкулака. На його синій від холоду пиці з’явилися плями рум’янцю, утворюючи на шкірі оригінальну колірну гаму. — Хлопці дівчат із собою прихопили. Ну й сторонні відвідувачі там теж є. Соколи їх у кафетерії замкнули, а мене топити потягли.
Ірка підвела голову, розглядаючи будинок, що височів над рікою.
— Он є прочинене вікно, це де? — спитала відьма.
— А, саме у нього мене й витягли! Там щось на зразок холу. А звідти — коридор до кафетерію.
І сходи до виходу. Трохи далі — сауна, де наші хлопці.
— Якщо ми тебе назад у вікно затягнемо, ти зможеш людей випустити й униз вивести?
— Принаймні спробую… А як же хлопці?
— Хлопцям ми самі допоможемо! І годі язиком плескати, роби, що тобі кажуть! — командирським тоном гаркнула Ірка.
Рудий зіскочив з місця й швидко кинувся до будинку.
— Пояснили зрозумілою мовою, — кивнула Тетянка. — А ми його затягнемо?
— Звісно, ні, он який здоровило! Сам залізе! — рішуче сказала Ірка. — Давай, Рудий, став ногу на стінку… Так, а тепер хапайся за наші швабри! Тетянко, на рахунок три — вгору! Раз, два, три!
Дівчатка полетіли вгору до прочиненого вікна. А рудий вовкулака, міцно тримаючись за обидві швабри й спритно перебираючи ногами, швидко-швидко побіг по стінці будинку.
Пластикові руків’я швабр прогиналися під вагою рудого, а його босі ноги почали ковзатись по матовому склу фасаду… Зробивши останній ривок, відьмочки здійнялися й кинули вовкулаку на підвіконня. Хлопець підтягся й важко гепнувся досередини холу.
Зависнувши перед вікном, Тетянка відхекалась і підозріло поглянула на потрісканий пластик руків’я:
— Ось що я тобі скажу, — процідила вона, — сучасні швабри для польотів зовсім не годяться! Треба дерев’яні на базарі брати.
— Готуйся, починається, — тихо сказала подрузі Ірка, поглядаючи вниз, на вихід, і уважно дослухаючись.
У будинку здійнявся шарварок… Вхідні двері із силою прочинилися…
На вулиці почулося тупотіння безлічі ніг і розпачливий жіночий вереск.
А потім крізь двері вискочила ціла юрба людей: чоловіків і жінок. Працівники комплексу у світлих халатах із фірмовою емблемою, відвідувачі в рушниках, плавках, купальниках і взагалі без нічого…
— Ой! — зніяковіло писнула Тетянка й відвела очі.
Ірка знизала плечима. Ще й не диво! Не звертаючи уваги на зніяковілу подругу, вона уважно дивилася на перелякану юрбу. Грюкали двері. Шльопаючи босими ногами, голі відвідувачі розбігалися на всі боки.
Двері знову прочинилися…
— Пустіть мене, пустіть! — дебела дівчина, вбрана у форму спа-комплексу, щосили смикнулась, вириваючись із чиєїсь хватки, й кинулась тікати по набережній.
— Та куди ж ви? А мій маса-аж! — вибігши на поріг, обурено кричала закутана в коротенький махровий рушничок струнка блондинка. — А ще я хотіла депіляцію й чашечку зеленого чаю із жасмі-і-і-ном! І лак на нігтях поміня-ати! — склавши руки рупором, гукнула вона масажистці, котра вже майже зникла з поля зору — Інакше я не буду рекламува-ати вас у своїй програмі! Адміністра-атор! — але адміністратор теж не відгукнувся. Самотня блондинка стояла на порожньому вході. Вона здивовано закліпала своїми величезними зеленими очима, які затуманилися від сліз, а її рожеві губки скривджено здригнулися. — Я що, так багато прошу? Я навіть педикюр готова не робити! Але маса-аж… Жодного тобі сервісу! — Вона ображено випрямила спинку, королівським рухом закинула за плече край рушника й рушила до відкритого рожевого кабріолета.
— От і добре, що ми Богдана не взяли. А то б він знову витріщався, як баран на нові ворота, а справа б не рухалась! — пирхнула Тетянка, неприязно поглядаючи на дівчину з висоти своєї швабри.
— Вона й так не рухається — ти дуже зайнята, блондинці кістки перемиваєш, — буркнула у відповідь Ірка. — Зайвих немає, полетіли! — відьмочка спрямувала свою швабру у вікно.
Дівчатка пронеслись по холу, пролетіли над перекинутими столами й побитим посудом кафетерію, під самісінькою стелею проминули коридор і зависли у дверях порожньої зали, що зараз найбільше нагадувала кадр зі старого фільму жахів. У приміщенні всюди пурхали птахи. Ціла зграя великих соколів. Планеруючи, вони проносились через увесь хол, розверталися біля стіни й так само повертались назад. Незрозуміло, як вони не натикалися одне на одного в польоті. У найдальшому кінці зали містилася кабіна сауни з напівпрозорими дверима. За гарячими хмарами пари метушились постаті молодих вовкулак. Пробелькотівши: «Авжеж, їм там справді гаряче», — Тетянка швидко відвела очі. А потім не витримала й знову глянула. Видно було дуже погано. Затуляючи все своїми крильми, соколи підлітали до дверей сауни й чимдуж гепали гачкуватими дзьобами в товстий пластик. Міцні, розраховані на тиск двері ще трималися, але прозорий пластик уже був помережаний пунктиром тріщин.