— А майор сказав!
— Що ти вигадуєш, нічого він не казав!
— Мій татко вважає, що слухати треба не тільки те, що люди кажуть, а й те, що вони недоговорюють! — повчально мовила Тетянка. — Пам’ятаєш, майор нам втирав, що ти, мов, дуже невчасно перевертнем стала, от якби раніше, до двадцять другого червня, тоді б усе добре було? А я ще питала, навіщо тобі двадцять друге червня, ти ж не Гітлер?
Ірка мовчки кивнула.
— Ну ось, — збуджено вела далі Тетянка. — Я тоді просто так бовкнула, а потім воно в мене в голові крутилося й крутилося, і — будь ласка, сходиться! Адже Гітлер чому на нас саме двадцять другого червня напав? Тому що цей чортів німець непогано на чаклунстві тямив, німці взагалі в магії непогано шарять! Двадцять друге червня — найбільш чаклунська дата, довгого дня й короткої ночі. У цей день і чари сильніші, і тварини різні пробуджуються, і чого тільки не трапляється! Але є ще одна така дата — двадцять перше грудня, короткого дня й довгої ночі.
— Справді,— кивнула Ірка. — Майор же сказав, що тепер аж до грудня чекати треба.
— Ага, от тільки він не сказав, що такі чаклунські дні на рік хрестом лягають, — для наочності Тетянка схрестила руки. — Є ще двадцять перше березня, весняне Сонцестояння, коли приходить тепло й день дорівнює ночі. А з ним у парі — осіннє Сонцестояння, на холоди.
— Це ж двадцять друге вересня! — скрикнула Ірка.
— Із двадцять другого на двадцять третє! — тріумфально звела палець Тетянка. — Двадцять другого вересня ми маємо бути на Хортиці!
— Ти така розумна — що іноді аж страшно, — з повагою глянувши на подругу, сказала Ірка. Тягнучи за собою пластикову швабру, вона втомлено посунула до виходу, а потім озирнулася до Тетянки. — Слухай, а може, ти ще здогадаєшся, чому саме в цей день вовкулаки так затято не хочуть пускати нас на Хортицю? І взагалі, хто такий «він», про якого майор мене весь час запитує? І що ото за «вона», яку соколи вимагали в майора? А заразом і те, чому молоді вовкулаки гуляють, наче востаннє, а їхній командир пише заповіт?
Розділ 9
Відкрий пащеку ширше
— Ти що робиш-ш? Ти куди лізеш-ш? — страшенно схожий зараз на Ірчиного кота, коли той сердиться, — тільки настовбурчених вусів не вистачало, — Богдан, шиплячи від злості, тягнув Ірку геть від шкільного входу.
Нервово озираючись — чи бува не бачить хто? — Ірка впиралася каблуками в асфальт і пручалася.
— Я до школи йду! Пусти мене зараз же!
— Ні, таки зовсім здуріла! — кричав Богдан. Дівчина-старшокласниця, котра запізнювалася на урок, мимохіть зацікавлено глянула на них, і Богдан стишив голос до свистячого шепоту. — Відмінницею вирішила стати? Тобі що було сказано? До двадцять першого числа сидіти вдома й нікуди не висовуватися!
— До двадцять першого тиждень іще, — таким же свистячим шепотом відповіла йому Ірка. — А мені щодня Баба Катря надзвонює! Грозилася додому прийти, з бабцею поговорити! А якщо я просто при ній перевтілюся?
— Ідіотка! А якщо ти в школі перевтілишся?
— Ну досі ж не перевтілювалася! — сердито кинула дівчинка. — Третій день ходжу — і нічого! — Ірка осіклася. Отак завжди: бовкнеш щось, а потім жалкуєш.
— Третій день? — Богдан аж задихнувся. — Виходить, ми з Тетянкою до школи, а ти тишком-нишком… Як же ти мені жодного разу в коридорі не попалася? — Хлопчак недобре примружився й зміряв Ірку важким поглядом. — А, ну зрозуміло, очі ховала. Щоб я тебе, виходить, не побачив. Прекрасно. Можеш більше не напружуватися. Я тебе й без чаклунства бачити не хочу! — Він круто розвернувся й, не озираючись, сердито покрокував геть.
— Богдане! — слабко скрикнула Ірка, кинулася слідом і, заглядаючи в обличчя похмурого друга, по-собачому задріботіла поруч. — Ну не злись на мене, ну будь ласка! Баба Катря ні в які мої болячки не повірила! Перед вихідними подзвонила й каже: якщо я в понеділок не вийду, вона мене до директора, а потім таке в журналі намалює, що я до одинадцятого класу не розсьорбаю! Знову про наркотики згадувала. Пліткаркам нашим спасибі, щоб у них язики повідсихали!
— Е, давай обережніше, а то й справді відсохнуть! — Богдан зупинився.
— Я ж не Слово накладаю, а просто так кажу, — відмахнулась Ірка. — Хоча, звісно ж, я на них страх яка зла! Якби до школи не пішла, то Баба Катря мене б узагалі в наркодиспансер на обстеження відправила. А там кров із вени беруть, шприцом. — Ірка набурмосилася. — Ти ж знаєш, я цього не люблю!
— Пальці сама собі колеш, а шприців боїшся, — зітхнув хлопчак.