Віконце з гуркотом зачинилось. За стіною каси щось торохнуло — схоже, касирка спересердя почала трощити меблі.
— Їй треба випити легкий коктейль, — сказала блондинка й перейшла до сусіднього касового віконця.
— Ми спізнимось! — завелася Тетянка.
— Уже спізнилися, — тихо сказала Ірка.
Тетянка простежила за її поглядом. Високий гнучкий чоловік увіходив до будівлі автовокзалу.
Його очі нетерпляче нишпорили по юрбі. Нарешті наткнулися на трійцю друзів… І спалахнули переможним червоним вогнем. Зблиснув рубіновий перстень…
Тетянка у розпачі озирнулася. Обшарпаний жовтий автобус із написом «Запоріжжя» на лобовому склі рушав від платформи.
— За мною! — скомандувала Тетянка, хапаючи Ірку й Богдана, котрий так і продовжував умлівавати біля блондинки.
Розмахуючи руками, дівчина вискочила на узбіччя. Автобус знехотя пригальмував. І дітлахи заскочили досередини.
— Ну хіба можна під колеса лізти? — із докором похитав головою літній водій.
— Ледве не запізнилися, — виправдовуючись, забелькотіла Тетянка. — Нам би батьки вдома таке влаштували!
Автобус рушив із місця. Потягнувши за собою Богдана, дівчатка дісталися до вільних задніх місць і прилипли до скла.
— Здається, не женеться, — нерішуче мовила Тетянка, оглядаючи майже порожнє ранкове шосе.
— А що йому заважає підстерегти Ірку прямо на острові? — несподівано спитав Богдан. — Якщо ми про місце й дату здогадалися, то він теж усе знає!
Дівчатка швидко перезирнулися.
— Вже оговтався, — самими губами прошепотіла Ірка.
Тетянка презирливо глянула на хлопчака:
— Цікаво, навіщо? Міг би й далі про свою білявку мріяти, у нас і без нього непогано виходить! Я впевнена, що гад із перснем знає навіть більше, ніж ми. Але й ми майже в курсі! Я тут до бібліотеки змоталася…
Дівча витягло із сумки кілька пухкеньких брошурок. Богдан зазирнув їй через плече. На сторінках промайнули чорно-білі малюнки грубо витесаних кам’яних статуй, чубатих козаків, дерев’яних фортець, фотографія обнесеного парканом величезного дуба.
— Цей острів просто неймовірна місцина! І я не здивуюся, що Ірці треба їхати саме сюди! — з ентузіазмом сказала Тетянка. — Тут не те що перевертні, тут що завгодно водитись може. Уявіть, змієва печера, в якій Табіті-богиня влаштовувала побачення з Гераклом, ще й досі збереглася. Князь Святослав, син княгині Ольги, теж загинув на Хортиці. Його печеніги до Чорної скелі притисли, і він із військом свій останній бій давав.
— Ага, це з його черепка хан потім чашу зробив? — похизувався інтелектом Богдан.
— Це ж треба, він, окрім Толкієна, виявляється, ще й підручник читав, — гмукнула Тетянка. — А Запорізька Січ? Тут Січ була, а ти знаєш, скільки серед запорожців характерників? Це такі чаклуни, — пояснила вона. — Тільки що в козацьких полках. Ну, щось на зразок лікарів: є звичайні, а бувають і військові. То перші козаки саме тут, на Хортиці, і оселилися! Коли князь Дмитро Вишневецький, на прізвисько Байда, у шістнадцятому столітті на Хортиці заставу проти татарів тримати став. А сам острів увесь із чорного каміння. Воно ледь не найстарше в усьому світі. Ще вся планета розпечена була, замість річок магма текла, а вони вже здійнялися з глибини! — Тетянчин погляд став замріяним. — Сюди славетний астролог Павло Глоба приїздив. — Дівча загадково стишило голос. — Казав, що ці камені й досі випромінюють щось таке — давнє, із самого центра Землі. Мабуть, саме тому на Хортиці чарів — як на собаці бліх!
Богдан теж посміхнувся:
— Якої породи собака?
Тетянка, котра була захопилась, миттю осіклась й із острахом зиркнула на Ірку.
— Я нічого такого не мала на увазі… Узагалі, тут написано, — вона потрясла книжкою, — що Хортицю, тобто сам острів, так і назвали, бо згори його обриси схожі на хорта, що біжить. Дурня якась! У наших пращурів що, аерофотозйомка була? Як же вони могли за давніх часів на острів згори подивитись?
— З мітли, — буркнула Ірка.
Тетянка замовкла. З виразу її обличчя було видно, як вона починає все розуміти.
— Авжеж… — пробелькотіла вона. — Відьми пролітали…
— А чогось корисного про перевертнів у твоїх книжках немає? — поцікавився Богдан.
— Про перевертнів немає, а ось про «поганського ідола», тобто про поганського бога, до якого приходять, аби набути подобизни тварини, уяви собі, є! — і Тетянка переможно дістала із сумки журнал. — Виявляється, на острові є справжнє стародавнє святилище! Такі кам’яні кола й стоячі камені, стели, неначе в Стоунхенджі! Археологи його відкопали й повністю відновили. Погляньте, тут ціла стаття зі схемою!