“під час породу звісно ллється кров
і рветься крик…”
Ба, навіть у того ангела, що з’являвся її фантазії, бачила вона, як “на білих крилах червоніла кров”.
Кров, кров і кров! – ось що бачила в своїй надлюдській імаґінації на рідних степах українська Сивілла. Ось що відбирало її поглядові лагідність, її мові ніжність, чутливість і мягкість її віршам!