І дійсно! Хіба одне з тих понять не пов’язане містичними узлами з іншим? Хіба не лежить в основі однієї і тієї самої божественної сили об’являтися поділеною, раз через свій позитивний, раз через негативний бігун? І чи взаємна залежність обох їх не є есенцією життя? Хіба поетку не навчила творчої ненависті її любов? Хіба Люцифер не був упавшим ангелом? Хіба вона не вчила, що лихо потрібне для позитивного героїзму і для добра? Чи по її думці шлях до цього останнього не йшов через зло? Чи вона не рвала квіти своєї поезії, кривавлючі терням серце? Чи в святім письмі не написано: “Не оживеш, аще не умреш?” І чи цього самого не вчить і вона, даючи нам (“Оргія”) чудовий тип грецького співця Антея, що запрошений потішати на учті римського мецената, задушує себе струною з лютні зі словами: “Товариш