— Не знаю.
— Я теж. Оце й треба взнати. Зробиш це ти. І чи буде це зрадою твоєї батьківщини?
— Ні, — відповів Пальма, закурюючи, — це зрадою моєї батьківщини не буде, тут ти правий.
— Ну от… І останнє. Ти якось казав мені: «Хочу, щоб бодай хто-небудь знав про мене правду…» Ти оголошення в газеті опублікуй: «Я жартома перефарбувався в коричневий колір. А в дійсності я почав війну з фашизмом не на життя, а на смерть. Ви мені повірте, я допомагав антифашистам у Відні і в Берліні».
— Зупини тут.
— Не сердься…
— Тут, за рогом, живе Мері. Я не серджусь. Просто я не хочу, щоб нас бачили разом.
— Ти стаєш конспіратором, Доріан, браво…
Мері пригорнулась до Яна і шепнула:
— Проведи мене у фехтувальний зал, любий.
— Verboten fьr Damen[2].
— Warum?[3]
— Як тобі мій берлінський діалект?
— Я ніколи не була в Берліні.
— У мене чудова берлінська вимова, німці вважають, що я справжній берлінець. Навчись робити мені компліменти, я дуже честолюбний.
— У тебе фантастична берлінська вимова, і взагалі я обожнюю тебе, і ти найпрекрасніший мужчина серед усіх, кого я зустрічала в своєму житті.
— З усіх поглядів?
Мері усміхнулась:
— Саме так. Чому ти не хочеш узяти мене на фехтування?
— Ти ж знаєш, у нашому клубі не заведено, щоб дами були присутні в залі фехтування.
— Пора порушити ці ваші дряхлі аристократичні закони. Я жінка з передмістя, де немає клубів. Мені можна. З ким ти сьогодні фехтуєш?
— Лерст, я не знаю, хто це…
На якусь мить, перед тим як Лерст опустив сітку, обличчя його здалося Яну знайомим. Але він зразу ж забув про це, бо Лерст фехтував чудово. Він був артистичний у нападі і зовсім недосяжний в обороні.
«Чому він зволікає? — подумав тоді Пальма. — Він уже разів чотири міг би перемогти мене. Мабуть, йому подобається затяжна гра. Він хороший спортсмен, коли так».
— Знаєте, — сказав Ян Лерсту, коли вони, піднявши захисні сітки, потиснули один одному руки, — нехай у нас буде турнір з трьох боїв.
— У вас зірке око і точна рука, — відповів Лерст. — Через рік мені не хотілося б фехтувати з вами.
— Не любите програвати?
— Дуже.
— А це спортивно? Лерст засміявся:
— Ви хочете моєї крові, а я вашої дружби. Я її домагався з першого ж нашого знайомства.
«Де ж я його бачив? — знову подумав Пальма. — Я його напевне десь бачив».
— Хіба ми з вами зустрічались? Я забув… Лерст пильно подивився у вічі Яну й відповів:
— Я маю на увазі наше заочне знайомство: це я дзвонив вам учора. Я — секретар німецького посольства.
Москва, 1938, 6 серпня, 12 год. 42 хв.
— Які будуть пропозиції, товариші? — спитав начальник управління.
— Є варіант — це підмінити літак, — доповів керівник відділу, — перспективний з усіх поглядів. Я підготував сім берлінських адрес, які можуть встановити точно, в який саме день вилітає літак, його номер і прізвища членів екіпажу.
— Ваш надмірний оптимізм непокоїть мене, — сказав начальник управління, — вони можуть відправити цей літак не з Темпельхофа… Я знаю ваших тамтешніх людей, це надійні люди, але Гейдріх може відправити літак з випробувальних аеродромів заводу Хейнкеля, поблизу Науена. Вони практикують це в окремих випадках. Канаріс, по-моєму, саме звідти літає до Іспанії. А що, коли літак вони відправлять з Науена? Можливий варіант?
— Цілком.
— У кого є інші пропозиції?
— Дозвольте, товаришу комісар?
— Прошу.
— Можна продумати такий варіант: Юстас організує виклик Хагена з їхньої бази в посольство, в центр Бургоса. А тим часом ми своїми зусиллями за шифром Гейдріха передаємо радіограму Юстасу, щоб забезпечити доставку Доріана на аеродром, і посилаємо туди наш літак з Барселони, закамуфльований під «німця».
— Цікава пропозиція, але цією пропозицією ми занапастимо Юстаса. Його буде скомпрометовано. Ми повинні продумати варіант, за яким Хаген, саме Хаген, передасть Доріана нашим людям… А як останній варіант, найостанніший — ця ваша пропозиція серйозна.
— Який же тоді передостанній варіант, товаришу комісар?
— Їх кілька, передостанніх, — відповів начальник управління. — Наліт на конспіративну квартиру гестапо — те, що пропонує Вольф. Але зараз я ще подумав — і це дуже просто: Штірліц вивозить Доріана підчас нальоту республіканських літаків на Бургос. Це мені здається найпростіше… Тільки потрібні дві абсолютні гарантії. Перша — літаки туди прорвуться, і друга — вони неодмінно роздовбають гестапівський будиночок. Та коли я думав про всі ці передостанні варіанти, я щоразу впирався ось у що: як же Доріан пояснить своїм знайомим таку тривалу відсутність? Хоча, — він невесело усміхнувся, — спершу його треба вирвати, а потім уже сушити голову над легендою його повернення. Які є ще думки, товариші?