«Доріану. За нашими даними, фірма Вельтена базується з Копенгагені. Підтвердіть. Центр»
«Центр. У Парижі. Доріан»
«Доріану. Хто з людей Вельтена відповідає за продаж зброї? Центр»
На цю шифровку Доріан не відповів: відпала потреба — Вельтена було викрито. Але Гейдріх почав нову комбінацію — на удар мін хотів відповісти ударом.
Париж, 1937, листопад
Мрячив дрібний дощ. Віктор Грасс, по паспорту бізнесмен з Міннесоти, спостерігав, як у низьке небо один за одним піднімалися винищувачі, що їх він купив учора — через підставних осіб — у голландців.
Він діждався, поки полетів останній «фарман», і відкинув комір дощовика.
Він ще посміхався, коли опасистий бритоголовий чоловік з люлькою, затиснутою в міцних зубах, торкнув його за лікоть.
— Хелло, — сказав чоловік, — як успіхи?
— Спасибі, — відповів Грасс і неквапливо пішов через поле до стоянки машин.
— Заждіть, Грасс, у мене є до вас справа.
— Справами я займаюсь у своєму бюро.
— А тут ви грали в кеглі? Чи шахи?
— Я ще раз вам кажу, якщо у вас серйозні пропозиції, зверніться в моє бюро…
— Рю де Рішельє, сімнадцять, другий поверх… За вами стежать німці, і мені ні до чого зайвий раз муляти їм очі. Та не біжіть ви так, у вас ноги довгі, а в мене короткі. У мене в Локарно стоїть десять новеньких «капроні», і я можу їх продати вам.
— Кого ви представляєте?
— Себе, — відповів чоловік і простяг Грассу візитну картку.
«Пітер Маккензі, генеральний директор фірми «Маккензі бразерс», бокс 652, Монреаль, 42, Канада».
— Ну то й що? — спитав Грасс, ховаючи картку Маккензі в кишеню дощовика. — Звідки літаки? Ціна? Умови? Коли мої люди можуть поглянути на них? Документація?
— Хоч завтра. Ваші люди зустрінуться з моїми техніками в Локарно — я продаю гарантований товар. Я читав у англійській пресі, як іспанці нагрілися з фірмою Вельтена, тому я з вас здеру багато грошей. За добрячий товар, звісно, й гроші великі.
— Гаразд, побачимося завтра вранці.
— Згоден. Де? До вас я не піду — повторюю: за вами стежать німці.
— Ми приїдемо самі з техніками. Де ви зупинились?
— У готелі «Мальзерб». Номер дев'ятнадцять. Коли зможете?
— О восьмій. Зручно для вас?
— Я люблю поспати. Краще о дев'ятій.
— Умовились.
— Якою валютою платитимете?
— Спершу ми подивимося на ваші апарати.
— А якщо вони хороші?
Грасс усміхнувся:
— Тоді поговоримо про ціну, а вже потім вирішимо, якою валютою нам буде вигідно платити, а вам — одержувати.
Грасс зупинився біля своєї машини, відчинив дверцята й сів за кермо.
— На добраніч! — сказав він. — До завтра.
— До завтра, — відповів Маккензі і подався до зупинки таксі.
Грасс увімкнув запалення. Мотор завуркотів, застогнав, але ніяк не заводився. Грасс закурив, підождав, поки стече бензин, увімкнув запалення ще раз, а мотор усе-таки не завівся. Грасс відкрив капот, увімкнув лампочку, посіпав за дротики, що йшли від генератора до мотора: все було справне.
— І в мене немає таксі, і у вас аварія, — почув він над вухом голос Маккензі. — Ану дозвольте поглянути, я розуміюсь у техніці.
Грасс відійшов убік, і Маккензі, закинувши свою товсту коротеньку ногу на крило, мало не весь заліз у мотор.
— Покачайте бензин, — попросив Маккензі, — по-моєму, у вас вийшов з ладу бензонасос.
Грасс сів за кермо й став качати бензин.
— Тепер умикайте запалення!
Мотор загурчав. Маккензі зіскочив з крила й сказав:
— У вас барахлить помпа. Скажіть, щоб поміняли, а то намучитесь.
Він подивився на зупинку таксі — чоловік сорок мокло під дощем, але жодної машини не було.
— Сідайте, — запропонував Грасс, — я вас підвезу.
Маккензі насилу заліз у машину, простягши вперед ліву ногу. Він простягнув її зумисне так, щоб носок його черевика, в якому було вмонтовано грубий шприц з моментально паралізуючим розчином, ударив по нозі Грасса. Шприц виготували з легованої сталі: гарантія проколу цупкої свинячої шкіри будь-якого черевика абсолютна. Цю новинку, розроблену в лабораторіях Гейдріха, випробовували вже не раз, і наслідки були чудові.
Грасс обм'як — беззвучно, ніби підломлений. Маккензі відкинув сидіння, перетяг Грасса назад, сів за кермо і погнав машину в невеличкий котедж, що стояв у великому парку, на набережній Сени.
Тут Грассу зробили ще один укол, поклали в чималий багажний ящик з написом: «Верх. Не кантувати», — і відвезли цей ящик на вокзал — поїзд відходив до Кельна.