Гейдріх повернувся до кабінету, підсунув стілець до скляної ванни, в якій лежав замордований Грасс, і спитав його:
— Яке у вас звання?
— У мене нема звання.
— Яке звання у вашого шефа?
— Я нічого більше не скажу.
— Кого ви знаєте з військових?
— Нікого.
— З чекістів?
— Я нічого не скажу, — повторив Грасс і заплющив очі.
Гейдріх обернувся до Штуби.
— Ходімо зі мною.
Вони вийшли до сусідньої кімнати, і Гейдріх звелів:
— Цього хлопця треба буде за три-чотири дні привести до тями, а потім заберете його в Голландію і там організуєте йому автомобільну катастрофу.
— Я не зовсім розумію, обергрупенфюрер…
— Було б дуже погано, коли б ви розуміли всі мої плани, Штуба, — усміхнувся Гейдріх. — Ви красиво зав'язали цю операцію, треба її так само красиво й розв'язати. Навіщо лякати Москву, що ми знаємо їхнього Доріана? А цього Грасса — візьміть від нього все і везіть до Голландії…
Задзвонив телефон. Гейдріх зняв трубку.
— Слухаю. Ясно… Пальма… Так я й знав. Спасибі. Проінформуйте про це Ріббентропа… Хоча ні, не треба. Я до вас зайду — поговоримо. Лерсту надішліть шифровку: щоб очей не спускав з цього нашого «друга». Хай він організує йому цікаві зустрічі, поглянемо, чи немає в латиша зв'язків. А коли цікавих зв'язків у Бургосі немає, хай підготує йому поїздку на фронт. Ну, про це потім. Я у вас буду о восьмій.
Бургос, 1937, жовтень
Саме о восьмій німецький військово-повітряний аташе в Бургосі генерал-полковник Кессельрінг улаштовував прийом.
Лерст, усміхнений, ошатний, веселий, підвів до Кессельрінга Яна.
— Генерале, я хочу представити вам нашого друга, військового кореспондента пана Пальму.
— Я читав ваші статті, вони серйозні й об'єктивні…
— Дякую вам.
— Ніхто так не цінить об'єктивність, як солдати…
— Я впевнений у цьому, генерале.
Лерст і Пальма підійшли до другої групи військових. Лерст познайомив Яна з генералом Ріхтгофеном.
— Радий бачити грізного вождя німецьких асів, — мовив Ян.
Ріхтгофен запитливо глянув на Лерста.
— Це наш друг, — журналіст Пальма.
Лерст повів Яна в глибину зали, до каміна. Він спинився на мить біля штурмбанфюрера СС Штірліца:
— Дорогий Пальма, познайомтесь — це мій помічник, він теж захоплюється індійською філологією.
— Хайль Гітлер, — вигукнув Штірліц.
Ян, засміявшись, відповів:
— Хайль король.
Лерст, Пальма й Штірліц підійшли до вільного диванчика й сіли поруч. Лакей приніс вино» й маленькі бутерброди на чорному лакованому підносі.
— «Хайль король» — смішно, — озвався Лерст. — Я розумію переваги вашої демократії, але в нас це не може прижитись. Ми знали веймарську демократію, і про неї я можу лише сказати — безпорадність. А націонал-соціалізм — це динамізм, це концентрація промислової могутності, це ясна мета. І — як наслідок — ми б'ємо червоних і на землі, і в повітрі. Я дедалі частіше й частіше запитую себе — як можна з вашою прогнилою системою боротися проти комунізму?
— Я в захваті від динамізму Гітлера, — відповів Пальма. — Концентрація могутності — це прекрасно. Але розвійте мої сумніви: часом ваша система нагадує потужний спортивний мотоцикл, а наша система — диліжанс. Чим швидше мотоцикл мчить, тим він стійкіший. Перемога — це швидкість. А якщо поразка? Мотоцикл упаде набік. Диліжанс просто зупиниться. Англія нагадує диліжанс. Вона пережила багато потрясінь, вона зупинялась, але не падала.
Лерст закурив.
— З мотоциклом — вдало. Якщо ми — мотоцикл, то зупинятися в найближчі роки аж ніяк не збираємось.
— І, крім того, ми мотоцикл з коляскою, — додав Штірліц.
Пальма зауважив:
— Ну, хіба що з коляскою — тоді інша справа.
До Лерста підійшов Хаген, хотів щось сказати йому, але той перебив:
— Дорогий Пальма, хочу представити вам мого другого помічника. Він фехтує куди краще, ніж я, звуть його Хаген, і він — чудовий спортсмен.
— Коли не п'є дуже багато пива, — кинув Штірліц.
— У вас стільки помічників, що мені хочеться вважати вас не секретарем посольства, а принаймні послом, — сказав Ян.
— На все своя пора.
— Ми не поспішаємо, — квапливо мовив Хаген. — Знаєте, є чудова приказка: «Поспішай повільно».
— Хороша приказка, — погодився Ян.
— Пане Лерст, — шепнув Хаген, — надійшла спішна кореспонденція з Берліна. Там є дещо для вас.
Лерст підвівся:
— Розважайте нашого гостя. Нема нічого гіршого за дипломатичні прийоми — тут лише шпигунам привільно, а нам, дипломатам, від них життя нема…