— Але ти ж сам чув, як він говорив про рейх: «Податки витискують швидкість».
— Це дрібниці, — відповів Вольф. — Він говорив правду. Він з їхньої еліти, йому можна говорити правду, навіть підсміюватися над рейхом йому дозволено.
— Щодо еліти тут складніше, — мовив Штірліц. — Його батько комерсант, зв'язаний з іноземними фірмами. Таких у рейху не люблять…
— Ось ти й відповів замість мене, — посміхнувся Ян, — ти сам не помітив, як відповів замість мене.
— Мабуть, усе-таки помітив, — озвався Вольф. — Юстас чоловік спостережливий.
— Ну, гаразд, — ніби розмірковуючи сам з собою, сказав Штірліц, — ну, припустімо, ми розкопаємо щось на батька Манцера… А як поведеться син?
— Апостоли і ті відрікалися, а цей — далеко не апостол, — сказав Вольф.
— Я можу через моїх швейцарських колег-газетярів організувати дещо для Манцера, — мовив Ян.
Штірліц підвівся з землі, з хрускотом потягся і запропонував:
— Гаразд, ходімо ловити рибу, зараз добряче клюватиме, сонце сідає…
… Повернувшись з риболовлі, Штірліц заглянув до Хагена й сказав йому:
— Послухайте, друже, я давно хотів спитати вас: пригадуєте, на прийомі в Кессельрінга я зачепив базіку льотчика? Я вам ще тоді показав його і попросив звернути на нього увагу. Пригадуєте? Манцер.
Штірліц знав хворобливе самолюбство Хагена, і він умів бити в одну точку, коли мав з ним діло.
— Пригадую, — відповів той. — А що?
— Нічого. Абсолютно нічого. Надійшли сигнали, що він останнім часом багато п'є, тільки й усього, я запарився із своїми справами, а якщо у вас є час і можливість — постежте за ним. А потім посидимо над його справою разом. Як?
«Партайгеносе Лерст!
Проведена мною робота дає підстави звернути Вашу увагу на підполковника В. Манцера. Нестриманість у розмовах і надмірне пияцтво змушують мене просити вашої санкції на встановлення зовнішнього спостереження за названим вище військовослужбовцем.
Хайль Гітлер!
Ваш Хаген»
Штірліц переглянув цю записку перед тим, як Хаген мав нести и до Лерста.
— Розумно, — сказав він. — Дуже розумно. Перевірка ще ніколи й нікому не заважала. Правда, Лерст може зажадати фактів. У вас їх нема, крім моїх сигналів. Ви могли б, до речі, згадати, що я вам подав ідею. Гаразд, гаразд, не сердьтесь… Я щедрий. Мені ці ігри вже добряче-таки набридли… Тільки, глядіть, не перестарайтесь, бо це так само погано, як і бути макухою.
Він умів розмовляти з людьми, цей Штірліц. Він грав партію точно й без програшу.
Хаген, як і сподівався Штірліц, вирішив вести своє спостереження, не підключаючи апарат місцевого гестапо. Цього ильки й треба було Штірліцу. Йому потрібно було, щоб за Манцером не стежили ще два-три тижні.
(Військово-економічні заходи можна зберігати в таємниці, створюючи видимість виробництва звичайного військового майна. Плани виробництва в разі війни треба буде доводити тільки до офіцерів воєнної економіки. Їх судитиме військовий трибунал за розголошення військової таємниці».
З пам'ятної записки «І. Г. Фарбеніндустрі» «Мілітаризація економіки» від березня 1935 р.)
«Вольфу. Санкціонуємо операцію з льотчиком. Центр»
Бургос, 1938, 5 серпня
… Вода в басейні була то голуба, то зелена, і в цій синьо-зеленій воді плавали Мері Пейдж і Пальма.
— Голова зовсім не болить, любий? Я не можу спокійно дивитися на цей твій шрам. Чи все-таки ще болить?
— Розвалюється, коли не бачу тебе більше як два дні.
— Слава богу, що ти не сказав: «Розвалюється, як тебе побачу».
— Ці слова — для шлюбного життя, а ми з тобою вільні в коханні, як парламентарії!
— Ненавиджу слово «шлюбний». Пальма засміявся:
— Що, опошлили ідею?
Навколо них плавали люди, мабуть, усі добрі знайомі Яна, бо він жартував майже з кожним і ловив заздрісні погляди: жінок тут, та ще таких, як Мері, нечасто зустрінеш.
— Де ми будемо сьогодні ввечері? — спитала Мері.
— Я живу на першому поверсі, і завіски в мене тюлеві, а іспанські діти страшенно цікаві. А я тебе так довго не бачив: аж вісім годин. Тому в дітей буде неабиякий привід для цікавості.
— Я живу на другому поверсі, гардини важкі, темні, панські. Мені шкода бідолашних іспанських дітей, ми позбавляємо їх можливості задовольнити свою цікавість.
— До вечора.
— Я жду тебе. Ти зараз далеко?
— Ні. Недалеко. В межах Іспанії…
… Пальма зупинив машину біля входу в бар, і в дверях затримався, зустрівшись віч-на-віч з огрядним чоловіком, судячи по костюму і перснях — торговцем.