— Він уже знає?
— Хто?
— Ну, той обер з гауптвахти?
— Пошліться на Кессельрінга, в мене ж була з ним розмова…
— Може, це зручніше зробити вам?
— Хіба не однаково… Вам ще доведеться мати з ним справу, він до вас шанобливо ставитиметься, якщо ви пошлетеся на Кессельрінга.
— А може, нам слід самим одвезти його на аеродром?
— Чому? Скажуть, що примазуємось… Словом, коли хочете, то валяйте, я не поїду. А ви супроводжуйте, чого ж, звичайно, супроводжуйте…
Він знайшов точне слово. Він дуже принизив Хагена, запропонувавши йому «супроводжувати». Він інтуїтивно зрозумів, що саме це слово вирішить усе. Він навчився не помилятися в своїх Відчуттях.
— Я через сорок хвилин буду у вас, — сказав Хаген.
— Ну й добре. Жду. Тільки, чорт його знає, може, все ж таки варто вам його супроводжувати?
— Навіщо примазуватись? Ви праві. Зараз закінчу прослухувати плівку з записами допитів і приїду.
Він знав, що Хаген до нього приїде. Він точно будував свою розмову з ним. Він грав, не готуючись зарані і не розписуючи заздалегідь партитуру запитань і відповідей. Просто, працюючи з Хагеном, Лерстом, Кессельрінгом, він запам'ятовував, аналізував і вивіряв ті риси їхнього характеру, які в потрібний момент він, Штірліц, міг використати.
Він не помилився: Хаген приїхав точно в призначену годину. Штірліц до цього випив кілька порцій джину, щоб від нього тхнуло алкоголем.
— Вам треба випити штрафну, — сказав він Хагену, — простягаючи йому склянку віскі. Він всипав туди трохи снотворного, і тому, вдаючи п'яного, простежив, щоб Хаген випив усе до дна. У барі було гамірно, дві циганки, яких Штірліц запросив з собою, зразу ж умостилися на коліна Хагену.
— За нашу ніжність і дружбу, — виголосив Штірліц іще раз. — До дна. І чорт з ними, з тими пацюками, що сидять у теплі, в тиші і думають, що вони втерли нам носа!
— Чорт з ними, — погодився Хаген, — з цими смердючими пацюками… Пробачте, сеньйорити, за таку брутальність, але інакше не скажеш… Як можна сказати інакше про смердючих тилових пацюків, котрі намагаються зривати наші підметки на ходу?
Штірліц зареготав, поклав лікті на стіл, змахнув вазу й дві чарки. До них кинувся лакей із завмерлою усмішкою, позбирав битий кришталь і поніс напівпорожню пляшку.
— Ти бачив, — сказав Штірліц, — він поніс півпляшки собі. Вони всі страшенні злодюги, цигани оці…
— Ей! — крикнув Хаген. — Дайте нам ще віскі! Нехай вони жеруть наші недоїдки! Хіба не так, прекрасні сеньйорити?!
Вони випили ще раз, і Штірліц попросив оркестр зіграти німецьку солдатську пісню. Вони заграли дивну пісню, і Штірліц, розгойдуючись, підвівся і, приклавши палець до губів, сказав:
— Зараз я повернусь…
Штірліц подзвонив з кабіни, що стояла біля входу в гардероб.
— Хаген просив спитати, — сказав він, — коли ви думаєте відправляти латиша?
— Зараз вивозимо, — відповів йому черговий, — на аеродромі ждуть.
— Посадіть у машину ще кілька чоловік, — сказав Штірліц, — чого на світі не буває.
— Добре, штурмбанфюрер!
— І зброю перевірте!
— Це ми вже зробили.
— Ну, щасливо. А потім можете відпочивати…
Штірліц непомітно вийшов з телефонної будки. За рогом стояла невеличка вантажна машина. Штірліц сів біля Вольфа, який був за кермом. У кузові — шість хлопців з його групи.
— Швидко, нам треба перестріти їх у горах, поки вони не в'їхали в місто.
— Ми тебе чекали десять хвилин.
— Ти думаєш, так легко споїти цього буйвола?
Вони все-таки встигли: машина з Пальмою щойно вийшла з воріт конспіративної квартири гестапо. Конвойний здивовано глянув на водія: на безлюдному шосе стояв Штірліц, піднявши руку.
— Що він, контролює нас?
— Не нас, а Хагена. Вони всі один одного контролюють, — відповів водій, — інакше не можна.
Він загальмував біля Штірліца і, вийшовши з машини, відрапортував:
— Усе гаразд, штурмбанфюрер, ніяких пригод.
— Це тобі здається, що ніяких пригод. Швидко перекидайте його в пікап і сідайте туди самі.
— А моя машина?
— Я поїду слідом за вами.
Троє конвоїрів і солдатів швидко запхнули Пальму в кузов пікапа, де сиділо шестеро хлопців з групи Вольфа.
— Як влаштувалися? — спитав Штірліц, заглядаючи в кузов. — Не. тісно?
— Нічого, — засміявся водій, — потерпимо…
Штірліц увімкнув світло кишенькового ліхтарика. Конвоїри примружились. Штірліц навмисне сліпив їх яскравим променем світла, їх і скрутили, поки вони були напівсліпими.
Машину гестапо він пустив у провалля, а сам сів у свою. Її вів сьомий член групи Вольфа, який зразу ж перескочив у пікап.