Що означає у точності здійснення міжкультурного обміну з тими, хто вважає очевидним і дійсним твердження, що жінка за своєю природою стоїть на нижчому щаблі від чоловіка, а тому вже через це повинна йому належати та підкорятися; хто вважає справедливим, якщо невірну дружину закопують у землю по шию, а відтак забивають до смерті камінням і грудками, причому ті не повинні бути надто великими, щоб муки тривали досить довго? Невже насправді можна вести мову про міжкультурний обмін із тими, хто вважає негрів та євреїв подібнішими до тварин, ніж до людей, хто намагається теоретично обґрунтувати міжплемінні війни, етнічне панування, право на знищення расового ворога? Спроба зрозуміти — це одна річ, а от міжкультурний обмін — зовсім інша. Плюралізм, терпимість, повага до меншин, дотримання їхніх прав не можуть бути предметом переговорів. Можна лише здійснювати тиск (якомога більший і рішучіший, ба навіть «вимогливо-шантажний»), щоб ці цінності поважали там, де ними нехтують.
Хибно думати, що це збігається (як, здається, вважає Франческо Ремотті у своїй книжці «Перший урок антропології») з переконанням у тому, що «нарешті вдалося відкрити, завдяки божественному та/чи природному одкровенню, найдостеменнішу форму людства». Між різними культурами, на думку того ж автора, не існує «якісних відмінностей», і тому встановити якусь рівневу класифікацію було б неприпустимим і неможливим[8]. З 1993 по 2007 рік у сорока п’яти країнах світу скасовано смертну кару. Яким чином нам слід оцінювати цей факт? Чи з поваги до професорів-антропологів узагалі ніяк? У Бамако, столиці Малі, у 2005 році відбулася Конференція з питань мутилації жіночих статевих органів (Conference on Female Genital Mutilation) — процедур, що змінюють і нівечать жіночі статеві органи без медичної причини, — яка завершила свою роботу прийняттям «Бамакської декларації про відмову від FGM», тобто від female genital mutilation. Від 2007 року в Еритреї — країні, де традиційна практика мутилації жіночих статевих органів застосовувалася до 90 відсотків жінок, — цю практику занесено до переліку злочинів. Це теж слід уважати прикладом незаконних західницьких посягань? Емма Боніно[9] вчинила правильно, коли особисто опікувалася цим питанням, чи їй слід було б дорікнути у відсутності поваги до культурних відмінностей народів?
Усередині західної культури безліч інтелектуалів можуть відкидати, заперечувати, засуджувати власну культуру, відмовлятися від неї, навіть соромитися того інституційного устрою та світу ідей, у якому вони живуть, працюють і публікують свої статті та книжки. Можуть висловлювати симпатію щодо інших культур, відмінних від їхньої. Нічого поганого в цьому немає. Такі засудження є також стимулом для подальшого розвитку, росту та покращення суспільства і одночасно — незаперечним доказом повної належності вищезгаданих інтелектуалів до західного світу. Тому що лише й винятково у цьому так гаряче засуджуваному ними західному суспільстві такі прояви поведінки не лише сприймаються терпимо, а й уважаються та приймаються як позитивні показники подальшого суспільного розвитку.
V. Їсти: між природою та культурою
Їсти — це не лише винятково природа або лише культура. Це щось середнє між природою та культурою. Належить їм обом. Має безпосереднє відношення як до першої, так і до другої[10].
Коли у 1964 році вийшла книжка «Сире й варене» (Le Cru et le cuit[11]) Клода Леві-Стросса, вчені мого покоління (сьогодні їм уже за вісімдесят) усвідомили не лише те, що за так званими сенсорними якостями — наприклад, сире та варене, свіже та тухле — стоїть певна логіка та історія, а й той факт, що їжа та її приготування — це зовсім не другорядні чи неважливі елементи, а їхні особливості та відмінності пов’язані зі споживанням їжі у спільноті чи у самотності, з переходом від природи до культури та зі світом систем символів. Способи споживання їжі можуть розповісти нам багато цікавого та важливого не лише про спосіб життя, а й про структуру спільноти та ті правила, які дають їй змогу існувати та розвиватися з плином часу.
9
Емма Боніно — італійська державна та політична діячка, одна з провідних лідерів партії Італійських радикалів. Міністр закордонних справ Італії з 28 квітня 2013 р. по 22 лютого 2014 р. — Прим. пер.
10
Сайт, присвячений питанням харчування: www.treccani.it/site/Scuola/Zoom/Archivio/scuola_zoom04.htlm
11
Paris, Plon. Див. також K.E. Müller, Piccola etnologia del mangiare e del bere, Bologna, Il Mulino, 2005.