Петро наче дивиться нiму кiнокартину - Голомозi працюють мовчки.
Ще зусилля, ще!.. Готово! Апарат стоїть горизонтально.
Яворович оглянувся на свого товариша - Рожевий наче прикипiв до темно-синього стовбура. Але як тiльки Петро рушив до ракетоплана, вiн почапав за ним, немов тiнь. Трубка його темнiла пiд лiвою пахвою, готова почастувати стрiлою кожного, хто стане на завадi. Але оцi Голомозi були беззбройними. Вони нiби й не бачили Яворовича i його супутника продовжували поратись бiля апарата.
Радiсними, енергiйними кроками пiдiйшов Петро до кабiни - наче до свого дому. Та воно ж так i було: лiтак - це не просто собi засiб транспорту, це те, що зв'язує його з Землею, це, власне, часточка рiдної планети, її осколок.
Вслiд за Петром до кабiни легко вскочив i Рожевий.
- Ну як? - обернувся до нього Яворовим. - Подобається? А ось як встановлю турбiну вертикального пiдйому - отодi побачиш!
Рожевий у вiдповiдь беззвучно поворушив тонкими губами i почав стежити за Голомозими.
А вони зняли своє мотуззя з крила i вовтузились бiля носа лiтака.
Яворович на них не зважав, у нього був свiй клопiт. Витяг ящика з турбiною, дiстав iнструменти. Робота хоч i не складна, але кропiтка. По-перше, треба змонтувати два диски турбiни, по-друге - вертикально встановити вал, що передаватиме до неї зусилля мотора, по-третє - прикрiпити турбiну до кронштейна. Флянцi, фi-радо, прокладки - все це треба старанно пiдiгнати, добре закрiпити. В кабiнi тiсно, не розвернешся, та ще й Рожевий... Ну, нiчого, Петро натренований, справиться.
Працював гарячково, пожадливо. Нарештi вiн таки вирветься до своїх! Розвiдає Захмарну Країну, допоможе, якщо вдасться, Рожевому, а потiм кулею шугне у високостi i, набравши першої космiчної швидкостi, вийде на орбiту супутника. Це все так, але ж не так просто знайти i наздогнати "Астероїда"...
Зiгнувшись у три погибелi i насадивши на шпильки флянець вала, Петро затягував гайки i мiркував про те, що без радiозв'язку не обiйдешся, що без попереднього обчислення траєкторiї польоту можна вискочити на орбiту, але не на ту... А пального... де вiзьмеш пального для нових спроб? Зв'язок, зв'язок - iнакше на Землю не повернешся. А життя поза рiдною Землею, поза своїм суспiльством - це, власне, i не-життя, це загибель.
Нарештi з флянцем упорався. Тепер треба встановити кронштейн iз запресованою втулкою. Всi цi деталi легкi, з синтетичних матерiалiв. Але чому Петро нiяк не може поцiлити лапою кронштейна в гнiздо? Вiн же тримає його без напруження, легко... Тiльки тепер помiтив - лiтак похитується! Це здивувало Яворовича. Вiн пiдвiв голову i здивувався ще бiльше: апарат не просто похитується, вiн рухається! Повiльно, iз швидкiстю пiшохода, але сунеться вперед по широкiй просiцi ("I коли вони її прорубали!").
Венерiєць зiщулився, як звiрок, що потрапив у пастку. Петро вибрався з кабiни, поглянув пiд фюзеляж - Голомозi позгинали голови i, пiдставивши плечi пiд срiблясте тiло лiтака, несуть його на собi. Де в них стiльки сили взялося?
Ошелешений Петро сiв у своє крiсло. Вiн не знав, що робити. Завести мотор - небезпечно. I їх поб'є, i машину. Вискочити та розiгнати їх за допомогою лiхтаря? Це, мабуть, найкраще.
Вилiз з кабiни, постояв на крилi - воно ритмiчно похитується: вгору, вниз, вгору, вниз - сковзнув на м'який грунт i забiг наперед.
- Стiйте! - закричав з усiєї сили.
А вони йдуть, наче це їх i не стосується. Петро бачить сотнi напружених нiг, наче вони приросли до апарата i тепер носитимуть його вiчно.
- Стiйте! - Петро пiднiс над головою руку. Голомозi не зупинялися.
- Ну, що ж, - говорив сам до себе космонавт, - я вас попередив.
Пiдняв лiхтаря i ввiмкнув свiтло.
Слiпучий снiп сизуватого промiння освiтив переднi постатi, але голови в них дуже нахиленi, аж до грудей, i Голомозi, мабуть, побачили тiльки блiдi вiдсвiти.
Яворовим вiдходив задом i все бив i бив їх промiнням, але лiтак не зупинявся. Трохи похитуючись, вiн сунув просто на Петра, i пiлотовi довелося вiдступити набiк.
Прикусив губу, напружено думаючи. Була мить, коли вiн хотiв пустити в дiю мазера. Але схаменувся, помiркував i вирiшив, що ще встигне. Цiкаво, куди вони прямують?
Знову зайшов наперед, нагнувся i присвiтив їм прямо в обличчя, в сухi блискучi очi. Нiхто не зупинився, навiть не клiпнув. I Петро помiтив якусь автоматичнiсть їхнiх рухiв, вони ступають своїми тонкими ногами, як сновиди. Придивився до їхнiх напружених лиць i охнув: усi цi Голомозi загiпнотизованi! Якась стороння могутня воля керує їхнiми рухами... Яворович мимоволi озирнувся навколо. Нiде нiкого. Тiльки жовтава мла сповиває оцей дивовижний лiс та розмiрено шурхають кроки:
- Шу-у-рх, шу-у-рх...
- А хай вам грець! - вигукнув Петро. - Побачу, що буде далi.
Залiз у кабiну. Венерiєць похитувався, наче п'яний, грiзна трубка його i стрiли валялися на пiдлозi. Придивившись, Петро помiтив - Рожевий притупує ногами i не безладно, а в такт, як отi, що несуть лiтака, - шу-у-рх, шу-у-рх... "I його захопило... - подумав Яворович. - А мене все-таки не бере, не бере... Може, дати йому нюхнути нашатиря?" Вiн уже був потягся до аптечки, але рука не досягла, треба встати, пiдвестися, а йому не схотiлось. Та й навiщо розбуркувати бiдолашного? Адже вiн, мабуть, дуже стомився - ого, скiльки вони з ним протюпали...
- Шу-у-рх, шу-у-рх...
Заколисує. Петровi теж хочеться подрiмати пiд оцей шурхiт, руки й ноги якось обважнiли, потерпли. Вiн зручнiше вмощується в сидiннi, простягає ноги. Згадує, що не закiнчив монтувати турбiну, але ця думка ковзнула по його свiдомостi, як легка хмарина в чистому небi. Встигне, вiн ще встигне, хай тiльки несуть. Бач, як плавно похитується лiтак:
- Шу-у-рх... шу-у-рх...
Ноги його починають вiдбивати такт - спочатку помаленьку, а потiм дужче i дужче. Так продовжується доти, доки вiн не цокнув каблуком по чомусь металiчному. Цей цокiт порвав павутину зацiпенiння - Петро здригнувся, схопився, потер долонею чоло. Ох, i штукарi! Мало й його не приспали... Чи, може, це просто втома?
Поспiшаючи, щоб не передумати, Яворович дiстав пляшечку нашатиря, понюхав сам, а потiм тицьнув пiд нiс венерiйцевi. Той схопився, як ошпарений. Постояв, оторопiло озираючись навколо, а тодi швиденько схопив трубку i стрiли. Озброївшись, витяг iз складок своєї одежi два "гриби" одного подав Петровi, а другого почав сам їсти. Живлюча волога одразу вiдсвiжила Яворовича. Кожен м'яз у нього забринiв силою, думки з'являлися чiткi, як блискавки.
Найперше - треба оберiгати свою свiдомiсть, зосередити силу волi, щоб дiяти, дiяти. Закiнчити монтаж турбiни вертикального пiдйому. Налагодити зв'язок з "Астероїдом".
I Яворович з подвоєною енергiєю взявся за роботу.
ЗАХМАРНА КРАЇНА
Свiтало. Петро розплющив очi i з подивом помiтив, що свiтанок не жовтий, а бiлий. Вiдхилив шолом скафандра, вiдсунув прозору шторку кабiни. Вгорi помалу обертались диски турбiни - вiн таки змонтував її! Загiпнотизованi Голомозi iшли з ракетопланом на плечах, а вiн робив своє дiло. I не подумав про вiдпочинок, доки не встановив турбiни. А тодi закрився в кабiнi i заснув. Рожевий спав i зараз.
Виглянувши з кабiни, Яворович побачив, що тепер апарат несуть пологим схилом високого узгiр'я. Внизу - суцiльнi сувої хмар, десь пiд ними i сизi лiси, а тут - кам'янистий бiк гори, обплетений голубою сiткою чiпкої рослинностi. Повiтря прозоре, хоча небо вистелене тугими пасмами хмар. На вершинi гори бiлiють якiсь велетенськi кулi - чи камiння, обшпуговане дощами?
Яворович здогадався, що саме там, де ото громадяться бiлi кулi, i починається Захмарна Країна. Вона, мабуть, розкинулась на високогiрнiй мiсцевостi, вiдгороджена знизу й зверху потужними пластами хмар. Нижнi вiддiляють її бiд поверхнi планети, верхнi - вiд космосу. "Ну, що ж, - думав Петро, вдивляючись в її бiлу стiну, що потроху наближалася i виростала аж до хмар, - побачимо твої дива!.."
Лiтак ритмiчно похитувався, Голомозi несли його нагору, здається, з такою самою швидкiстю, як i по рiвному. Чи вони вiдпочивали? Чи, може, їм дали змiну? Петро цього не знав, але як би там не було, а запас енергiї в них, очевидно, невичерпний. Залiзна воля їхнiх господарiв витискує з них стiльки сили, скiльки потрiбно.