В ту ж мить заревів двигун, Петро з усієї сили наліг на стерно. Страшна вага притиснула його до сидіння, кров зашуміла у вухах, в очах потемніло, але він все-таки побачив поверхню планети — вона мчала до нього темною стіною. Ще зусилля, ще! Стіна планети схитнулася, відхилилась, але не зовсім, не зовсім… Ех!
В останню мить — перед ударом — Яворович встиг вимкнути двигуна. Ламаючи чорні дерева, сріблястий «Метеор» врізався лівим крилом у податливу поверхню планети, а праве знялося вгору — як німий зойк. Чорні дерева схитнулися над білою птицею та й заклякли. Чужа, інопланетна тиша вкрила гостя з далекої Землі.
У СИНЬОМУ ЛІСІ
Удар був досить сильний — Петро втратив свідомість. Тіло його, міцно припасоване до сидіння, безвільно звисло на лівий бік. Хто зна, скільки він отак лежав, та коли опритомнів — жахнувся: невже він втратив зір, що нічого не видно? Широко розплющував і заплющував очі, кліпав повіками, а густа темрява — без жодного проблиску! — не розходилась. Навпомацки відсунув шторку шолома і обережно доторкнувся пальцями до очей. Болю нема, проте нічогісінько не видно. Що за знак? Ліве плече, груди і ноги нили від болю, але ж голова… Шолом цілий…
Петро натиснув на важельок правого підлокітника, і сидіння трохи відсунулося, можна простягнути ноги. Тупий, ниючий біль не стишувався, особливо у лівому коліні Поворушив ногою — нічого, наче все гаразд. Обмацуючи ЇЇ, наткнувся на щось тверде в наколінній кишені. А… та це ж ліхтар — подарунок Інституту ядерної фізики. Вийняв і швидко натиснув кнопку. Яскраве світло прорізало темряву — отже, він бачить! бачить!
Виходить, що це така чорна венерійська ніч. Пригадав, що перед аварією бачив якісь чорні дерева та й саму, власне, поверхню. Швидко, значить, стемніло… Чи, може, він так довго лежав без свідомості?
Посвітив угору — над сріблястим крилом його апарата вирізьблялися гілки дерев, наче антени. Зауважив, що гілля відходить від стовбурів під прямим кутом і має майже таку саму товщину, як і стовбур. Листя не видно. Гілки, як і стовбури, нагадують труби, гладенькі, без жодного сучка, і — головне — однакової товщини від початку й до кінця. Коли б дерев було не так багато, Петро міг би подумати, що то справді антени. Вони й поблискували під промінням ліхтаря, наче воронений метал.
Петро вибрався із сидіння. Насамперед він налагодить рацію: треба ж негайно встановити зв’язок з «Астероїдом»!
Дивна річ: критичне становище, в яке він потрапив, ніби й не турбувало. Він його просто не усвідомлював. Хотів якомога скоріше передати інформацію, розповісти про те, що побачив — про оцей чудернацький ліс, про темінь венерійської ночі. Головним у цій ситуації було те, що він, посланець земного людства, опинився на поверхні іншої планети. А те, що його літак врізався у цю поверхню і, можливо, зламав крило, що з такого положення неможливо стартувати, — все це зараз його зовсім не турбувало. Воно згодом заповзе в душу холодком, наповнить розпачем серце. Але це буде згодом, а зараз Петро, розбираючи рацію, час від часу поглядає на чорноту за ковпаком кабіни і думає про цю несамовиту планету, яка зустріла його блискавицями і океаном темряви.
На Землі теж бувають темні ночі, особливо восени. Він ходив до школи в райцентр за чотири кілометри на другу зміну і повертався додому поночі. Але хіба то було таке «поночі», як зараз? Навіть коли над головою не сяяли зорі, то й тоді все-таки тьмяніла, угадувалась стежка, бовваніли дерева, будівлі… А тут не видно нічогісінько!
Вглядався до болю в очах — а може, десь хоч трішки зблисне: чи вогонь, викликаний розумною істотою, чи очі якого-небудь звіра! Не видно нічого. Заплющував очі, міцно притискував повіки, і тоді з’являлась якась невиразна рожевість.
Ліхтар, наче розпеченою трубою, пробивав у Темряві глибокий отвір. І куди його не спрямовував Петро — скрізь стояв мовчазний трубчастий ліс. І ніякої трави чи кущиків унизу — щіткою стирчать маленькі трубочки. Звичайно, Петро міг би оце вибратись назовні і полоснути по цих деревах променем мазера — досить лише натиснути другого вмикача на ручці ліхтаря, як поруч із оцим білим снопом зажевріє тонка цівка великої енергії. Промінчик мазера здатний вмить скосити увесь навколишній ліс, а якщо тут є кисень, то незабаром від цих дерев залишився б тільки попілець… Але навіщо це робити? Петро добре знає, що скористається мазером лише для самозахисту, та й то в крайньому випадку.