Деякі українські публіцисти міжвоєнної доби, зокрема ті, які належали до “інтегрально-націоналістичного” напряму, докоряли Центральній Раді за те, що вона не проголосила самостійності України на ранішій стадії революції[50]. Ці закиди виглядають тепер доволі наївно. У перші місяці після падіння царизму український народ не був готовий до самостійності ані організаційно, ані психологічно. Крім того, Тимчасовий Уряд у Петрограді диспонував тоді достатніми силами, щоб зломити таку спробу. Ситуація різко змінилася восени 1917 р. Більшовицький переворот прискорив розпад імперії. Стара російська армія розклалася, тим часом як нова Червона армія була ще в стадії зародку.
Даймо на хвилю волю нашій уяві Що сталося б, якби повне відокремлення Української Народної Республіки від Росії було б проголошене вже Третім Універсалом, а мировий договір між Україною і Центральними державами був би підписаний до кінця року? Україні було б легко дістати від Німеччини потрібну технічну допомогу й українські військові частини, що формувалися в Німеччині з числа військовополонених. А Австро-Угорщина, правдоподібно, згодилася б “позичити” київському урядові легіон Українських Січових Стрільців[51]. У доповненні до тих частин, що ними вже диспонувала Центральна Рада, цих сил вистачило б на те, щоб утримати внутрішній лад на Україні, здушити місцеві більшовицькі перевороти і відбити радянсько-російську більшовицьку окупацію та весь хаос, терор і руїну, що їх вона принесла. Центральна Рада не мусила б покидати Київ і закликати німецьку збройну допомогу. Як відомо, ця допомога скоро перетворилася на окупацію, що завдала величезної шкоди Україні - морально й політично навіть більше, ніж матеріально.
Але досить припущень. Однак ми повинні підкреслити факт, що у боротьбі між Українською Народною Республікою та Радянською Росією українська сторона, хоч і зазнала врешті поразки, здобувала часткові перемоги. На полі військових операцій це були роззброєння та вивід недисциплінованих і контрольованих більшовиками залишків старої російської армії, що зосереджувалися на Правобережній Україні, та придушення більшовицького бунту в Києві (т. зв. Арсенальського повстання) у січні 1918 р.[52]. Серед політичних успіхів Центральної Ради величезне значення мали: блискуча перемога українських національних партій у виборах до всеросійських Установчих Зборів[53]; повний тріумф представників Центральної Ради над більшовиками на Першому з’їзді Рад України, незважаючи на те, що з’їзд був скликаний самими-таки більшовиками[54]; а також твердість та гнучкість, виявлені молодими українськими дипломатами під час мирових переговорів у Бересті[55].
Головним досягненням Центральної Ради була її рішучість не зігнутися під більшовицькими погрозами та насильством, а прийняти виклик, кинутий їй петроградським Совнаркомом, і вчинити російсько-радянській інвазії опір. Постава Центральної Ради до більшовизму зафіксована у тексті Четвертого Універсалу:
“Петроградське Правительство Народних Комісарів, щоб повернути під свою власть Вільну Українську Республіку, оповістило війну Україні і насилає на наші землі свої війська красногвардійців, більшовиків, - які грабують хліб наших селян і без всякої платні вивозять його в Росію, не жаліючи навіть зерна, наготовленого на засів, вбивають неповинних людей і сіють скрізь безладдя, злодіяцтво, безчинство... До так званих більшовиків та інших напасників, що нищать та руйнують наш Край, приписуємо Правительству Української Народної Республіки твердо і рішуче взятись до боротьби з ними, а всіх громадян нашої Республіки закликаємо, не жалуючи життя, боронити добробут і свободу. Наша Народна Українська Держава повинна бути вичищена од насланих з Петрограду насильників, які топчуть права Української Республіки”[56].
50
Цей погляд недавно був повторений у кн.: Мірчук П. Трагічна перемога. - Торонто, 1954. - С. 51 і наступні.
51
Про історію цього формування див.: Ріпецький С. Українське Січове Стрілецтво: визвольна ідея і збройний чин. - Нью-Йорк, 1956.
52
Докладний опис Арсенальського повстання можна знайти у кн.: Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції на Україні. - Київ, 1967. - Т. 2. - С. 49-58.
53
“На Україні більшовики дістали лише 10 відсотків усіх голосів [на виборах до Російських Установчих Зборів], тоді як у центральних регіонах Росії вони здобули близько 40 відсотків”. - Borys J. The Sovietization of Ukraine, 1917-1923. - Edmonton, 1980. - P. 167, 169. Українські партії зібрали 4,3 мільйона голосів, або 53 відсотки усіх голосів в українських губерніях. Крім того, українські соціалісти-революціонери здобули 1,2 мільйона голосів за спільним списком із російськими есерами.
54
Про Всеукраїнський з’їзд Рад 17-19 грудня 1917 р. див.: Христюк П. Цит. праця. - Т. 2. - С. 69-74.
55
Напевно найбільшим українським дипломатичним успіхом під час Берестейських переговорів був таємний протокол між Українською Народною Республікою й Австро-Угорщиною, підписаний 9 лютого 1918 р., одночасно з основним мировим договором. Австро-Угорщина взяла на себе зобов’язання сформувати зі Східної Галичини (розділяючи, отже, провінцію Галичину за етнічною ознакою) і Буковини новий “коронний край”. Українські делегати змогли домогтися цієї важливої поступки, користаючи з тяжкої продовольчої ситуації у Відні. Протоколи Берестейських переговорів були недавно опубліковані у кн.: Ereignisse in der Ukraine, 1914-1922. - Bd. 2. - S. 49-222. Спогади учасників цієї конференції були зібрані у кн.: Берестейський мир / Ред. І. Кедрин. - Львів, 1928.
56
Текст Четвертого Універсалу див. у кн.: The Ukraine, 1917-1921: A Study in Revolution. - P. 391-395.