Апологети якобінства звичайно виправдують його тим, що його “круті” методи, його “крайності” були необхідні для захисту здобутків революції від зовнішньої інтервенції та внутрішньої контрреволюції. Я радше схиляюся до погляду, поширеного в серіозній історичній літературі, що закордонні та домашні небезпеки використовувалися якобінцями як претекст для ліквідації громадянських свобід і установлення безконтрольної диктатури. (Хто хоче вдарити собаку, кия завжди знайде.) Що ж до “гидри контрреволюції”, то вона дуже часто була спровокована агресивністю та гіркою самоволею самих якобінців. Не маю змоги входити в деталі історичної аналізи, але ясно, що коли б не насильницька політика Конвенту, то селянам (не феодалам!) Вандеї не було б чого повставати “за Мадонну й короля”.
Зате в одному відношенні мушу якобінців перед Вами взяти в оборону. Ви вважаєте їхній режим за “неестетичний” і думаєте, що хіба тільки з “естетичних” мотивів можна не визнати заслуг такого Робесп’єра, який робив роботу хоч історично необхідну, але зате сполучену з “порохом і несподіваними завалами”. Це непорозуміння. Проти божевілля 1793 р. промовляють, - сьогодні, в історичній перспективі, не менше як для сучасників-самовидців, - раціональні та морально-етичні арґумента; зате всі естетичні мотиви за Робесп’єра, за якобінців. Це не іронія, але суща психологічна істина. Революція, зокрема у своїй найбільш драматичній, якобінській фазі, була величавим видовищем, що захоплювало своїми естетичними якостями. Ясно, що Робесп’єр куди цікавіший герой для кіносценарія, ніж напр. згаданий Вами прозаїчний Ґладстон. (З цієї ж причини большевизм здобув собі таку популярність серед різних літературних снобів Заходу.)
Повертаюся до лібералів 19 ст. Нема підстав їх уважати спадкоємцями якобінства, бо чейже в них був свій власний автентичний родовід. Один із традиційних елементів, - традицію “середньовічного лібералізму”, що існувала в деяких європейських країнах, - Ви називаєте самі. Як другий, не менше важний елемент, треба б згадати про вплив протестантизму, цього найбільшого борця за індивідуалістичну духовість. Органічний ріст лібералізму можна спостерігати, ще задовго до Французької революції, в Англії, Шотляндії, Голяндії, Швайцарії, Швеції. Клясичними документами ліберальної думки 18 ст. є американська Деклярація Незалежности та конституція У світлі цих фактів дивною мусить здаватися думка, що без якобінської гільйотини не було б лібералізму 19 ст.
У самій Французькій революції мусимо ясно відрізняти між її ліберальною та анти-ліберальною, якобінською фазою. Не вільно забувати, що тривалі здобутки революції, які дійсно запліднили європейську цивілізацію 19 ст., - “Деклярація прав людини і громадянина”, ліквідація феодальних пережитків і королівського абсолютизму, спроба заведення конституційної форми правління у Франції, -всі припадають на перед-якобінську фазу революції, на ту, що її героями були не Робесп’єр і Сен-Жюст, але Мірабо і Ляфаєт. Якобінці ж ліквідували здобутки революції, принайменше якщо йдеться про ділянку конституційних вольностей. Великою трагедією Франції було те, що вона не зуміла втриматися на тій висоті, що до неї вона піднялася в 1789-91 рр. - і за це Франція розплачується по сьогоднішній день.