Таким чином, два видатні українські дисиденти, Іван Дзюба та Валентин Мороз, кожен пройшовши власним трагічним шляхом, зайшли у глухий кут. Їхню невдачу не можна пояснити лише особистою моральною нестійкістю - радше вона має ширше симптоматичне значення Дзюба та Мороз утілювали відродження в українському дисидентському русі двох могутніх течій - націонал-комунізму й інтегрального націоналізму, які панували на українській політичній сцені у міжвоєнний період Падіння Дзюби й Мороза ілюструє банкрутство цих двох течій у сучасній українській політичній думці.
Хоч український комунізм та інтегральний націоналізм стоять на протилежних полюсах і люто ворогують один з одним, вони мали багато спільних рис. Обидві течії виправдовували революційне насильство й диктатуру однієї партії, що діє від імені мас. Обидві були нетерпимі й відкидали громадські права, плюралістичний характер держави, владу закону та представницький уряд західного типу. Обидві керувалися ідеологією винятковості й маніхейським баченням суспільства, з усіма психологічними ознаками войовничої напіврелігійної секулярної віри. Історикам неважко буде ідентифікувати їх як український варіант двох великих усесвітніх тоталітарних рухів XX ст. - комунізму та фашизму. Тут не місце обговорювати витоки та розвиток українського комунізму й інтегрального націоналізму (фашизму). Скажу, однак, що я визнаю місцевий характер обох напрямів на Україні й не заперечую, що в минулому вони відіграли для своєї нації певну позитивну роль. Але я також думаю, що обидва тоталітарні напрями за своєю суттю були історичними відхиленнями і що вони завели український народ у глухий кут. Досвід сталінізму, з одного боку, та нацистська окупація під час другої світової війни, з другого, підірвали фундамент, на якому український націонал-комунізм та інтегральний націоналізм були побудовані.
А проте було природним, що відлига української політичної думки в 1960-ті роки винесла на поверхню ці атавізми панівних ідеологій міжвоєнного періоду. Падіння Дзюби та Мороза засвідчило, що націонал-комунізм та інтегральний націоналізм перестали бути - і у філософському, і в політичному сенсі - життєздатними альтернативами для українського народу в пошуках кращого майбутнього.
Головну течію української дисидентської думки представляли самвидавчий журнал “Український вісник”, 8 випусків якого з’явилися між 1970 і 1974 роками[400], а також Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод (кажучи простіше, Українська Гельсінська група), яка виникла 1976 р.[401] Різниця між цими двома виразниками української опозиції полягала в тому, що “Український вісник” був підпільним виданням з анонімними чи схованими за псевдонімами видавцями й авторами, тоді як Українська Гельсінська група діяла відкрито. Але є підстави припустити, що “Український вісник” зародився в тих самих колах, до яких належали засновники та члени Української Гельсінської групи. Існує очевидна ідейна тяглість між “Вісником” і пізнішими документами Гельсінської групи.
Намагаючись означити політичну філософію сучасної української дисидентської думки, можна послугуватися як належним вступом цитатою зі спогадів її ветерана Данила Шумука:
“Урятувати людство від небезпеки тиранії, як правої, так і лівої, може тільки демократія. Тільки необмежене право, гарантоване законом для всіх громадян - висловлювати, розповсюджувати і обстоювати свої думки, - дасть можливість народові контролювати і направляти політику уряду. Без наявності такого права не може бути й мови про демократію та демократичні вибори до парламенту. Там, де немає повноправної легальної опозиції в парламенті і народі, там немає і демократії... Без наявності опозиції, ніякого контролю над політикою уряду не може бути... Багаторічні роздуми, підсумки і аналізи привели мене до таких переконань і критично наставили як до комуністів, так і до націоналістів, виплеканих школою Донцова”[402].
400
“Український вісник” був передрукований видавництвом “Смолоскип” у кількох томах у 1971-1975 роках. Англійською мовою вийшли 6-й випуск: Dissent in Ukraine: The Ukrainian Herald. - Issue 6 / Transl. and ed. by L. Jones and B. Yasen. - Baltimore - Toronto, 1977; останній, подвійний випуск: Ethnocide of Ukrainians in the USSR: The Ukrainian Herald. - Issue 7-8 / Transl. and ed. by O. Saciuk and B. Yasen. - Baltimore - Paris - Toronto, 1979.
401
The Human Rights Movement in Ukraine: Documents of the Ukrainian Helsinki Group, 1976-1980 / Ed. by L. Verba and B. Yaeen. - Baltimore - Washington - Toronto, 1980.