На відміну від раніших часів, українські політичні ідеї XIX і XX ст. розвивалися в соціальному середовищі, у якому зникали давні спадково-майнові ознаки, поступово руйнувався традиційний сільський спосіб життя і на зміну йому поставало масове індустріальне суспільство. Панівними напрямами української суспільної думки за останніх півтора століття були націоналізм, демократія, лібералізм, консерватизм, соціалізм, комунізм і фашизм. Усі ці напрями є типово “новітніми” ідеологіями, характерними і для інших європейських народів, однак на Україні вони набули специфічної форми. Особливий характер новітньої української суспільно-політичної думки великою мірою визначали умови життя народу під чужоземним пануванням і його боротьба за своє самоутвердження як нації. Ця особливість стає ще виразнішою, коли порівняємо розвиток української та російської ідеологій. Україна зазнавала впливу таких російських інтелектуальних і політичних течій, як декабризм, панславізм, народництво і марксизм, але в українському середовищі вони набули своєрідного характеру. Однак Україна черпала ідеологічну наснагу не тільки в Росії чи через неї. Важливими були й польський та австро-німецький впливи, а рівно ж - канали безпосередніх інтелектуальних контактів із Заходом, а також певні суто місцеві явища.
Проте спочатку зробимо кілька коротких зауважень щодо стану вивчення історії новітньої української політичної та суспільної думки. Що стосується історії суспільної думки, то цю тему ще майже не опрацьовано, вона - неораний переліг. Їй не присвячено жодної помітної наукової праці. Що ж до історії політичної думки, то есе Юліана Охримовича “Розвиток української національно-політичної думки” (Львів, 1922) є лише начерк, хоч і блискучий; до того ж він завершується 1870-ми роками. Інші праці з історії української літератури, історіографії та філософії, такі, як прекрасне дослідження Дмитра Чижевського “Нариси з історії філософії на Україні” (Прага, 1931), мають загальний характер і тільки почасти стосуються нашої теми. Основоположне значення мають першоджерела -твори українських соціологів і публіцистів, а також програми й заяви політичних партій та рухів. Однак досі не видано збірників праць таких видатних представників української політичної думки, як Михайло Драгоманов і Вячеслав Липинський, тому дослідник змушений шукати першодруків, не завжди легкодоступних. За невеликими винятками, майже неопубліковані також документи, що стосуються ідеології й діяльності українських партій та інших політичних організацій.
Такий незадовільний стан справ є наслідком несприятливих умов. До першої світової війни, з історичного погляду, XIX ст. було ще сучасністю і тому не надавалося до безстороннього наукового дослідження. За царату потрібна була обережність, щоб уникнути втручання влади Багатонадійним видавався початок вивчення історії суспільних рухів і думки в радянській Україні у 1920-ті роки, але наступ сталінізму ті паростки знищив. Після тридцятилітньої перерви дослідження в цій сфері були в УРСР нещодавно відновлені, хоч у скромних масштабах і дуже несміливо. Вийшли збірники праць, наприклад “З історії філософської думки на Україні” та “З історії економічної думки на Україні”. Однак більшість статей не відзначається високою якістю. Особливо прикрий той факт, що, за невеликими винятками, Академія наук та інші наукові установи УРСР майже не друкують оригінальних праць українських суспільних мислителів, філософів, істориків, економістів з-перед 1917 р., навіть тих, що мали офіційні ярлики “революціонерів-демократів” та “прогресивних”. Таким самим був підхід до документів, що стосувалися історії політичних рухів. У цьому плані вражає відмінність між Росією і Україною. Наприклад, праці дореволюційних немарксистських російських істориків Соловйова та Ключевського перевидано масовими тиражами; російські наукові інституції без будь-яких докорів сумління друкують мемуари царських державних діячів, таких, як Валуєв чи Вітте, не кажучи вже про численні видання документів і дослідницьких праць про революційні рухи в Росії XIX ст. Складається враження, що комуністичний режим не сприяє науковим дослідженням, які могли б посилити в українському суспільстві свідомість інтелектуального зв’язку з минулим.