81. Одягаються вони в льняні хітони з торочками на подолі, які вони називають каласірами. А поверх хітонів надягають вовняний білий плащ. Але в святилищах вони не носять вовняних плащів і покійників не ховають у плащах, бо цього не дозволяє релігійний закон. В цьому вони виявляють схожість із так званими орфічним(1), вакхічним і піфагорійським ритуалами, які, справді, походять із Єгипту (2). Адже той, хто присвячений у ці містерії, не може бути похованим у вовняному одязі. Щодо цього в них є священний переказ, про який вони розповідають.
82. Ось ще деякі винаходи єгиптян. Кожний місяць і кожний день належить якомусь богові(1). Що станеться в житті людини, залежить від дня її народження, якою смертю вона помре і якою вона сама буде. Ці винаходи використали ті елліни, що займаються поезією (2). Вони відкрили також знамення для пророкування майбутнього і більше, ніж усі інші люди. Отже, коли з'являється якесь знамення, вони спостерігають , що потім відбувається, і зважають на це, а коли пізніше з'явиться щось подібне, то гадають, що після того станеться таке саме.
83. Ворожба відбувається в Єгипті ось так. Ніхто з людей не володіє мистецтвом ворожіння(1), їм володіють лише деякі боги. Справді, там існує пророче святилище Геракла і Аполлона, і Афіни, і Артеміди, і Арея, і Зевса, а найбільш за всі святилища вони шанують пророче святилище Лето в місті Буто. Проте спосіб ворожіння не скрізь той самий, але різний.
84. Щодо лікування хворих(1), то в них такий розподіл: кожен лікар лікує лише від однієї хвороби, але не від багатьох. У їхній країні дуже багато лікарів, бо одні лікують очі, інші – голову, ще інші – зуби, інші – черево і деякі – від усяких непевних хвороб.
85. А тепер про їхні оплакування та похорони. Коли в домі помирає якась значна особа, тоді всі жінки цього дому змазують голову або все обличчя глиною, потім залишають померлого в домі, а самі походжають у місті в сукнях, спущених до талії і з голими персями, і б'ють себе, а разом із ними всі їхні родичі. В іншому місці так само б'ють себе чоловіки в одязі, спущеному до пояса. Коли вони закінчать оце, вони відносять покійника для бальзамування(1).
86. Є там люди, що займаються саме цією справою і володіють цим ремеслом. Вони, коли їм приносять померлого, показують тим, що його принесли, дерев'яні образи покійників, відповідно розфарбовані. Пояснюють їм, що найретельніше бальзамування призначається для того, назвати ім'я якого, мені здається, було б блюзнірством у даному разі(1). Потім показують другий зразок бальзамування, трохи гірший від попереднього і дешевший, а згодом і третій, найдешевший. Щойно вони їм це розтлумачать, питають їх, в який спосіб бальзамування ті хочуть, щоб був набальзамований їхній покійник. Замовники домовляються щодо ціни і відходять, а бальзамувальники в своїх майстернях приступають у такий спосіб до своєї справи. Спершу загнутим залізним гачком через ніздрі вони витягають мозок, але так вони виймають лише одну частину його, а другу його частину вони розчиняють зіллям, яке вливають у голову. Потім вони розтинають черево гострим каменем (2) із Ефіопії і виймають усі нутрощі(3), потім ретельно очищують його і вимивають пальмовим вином, і знову очищують ароматичним порошком. Потім наповнюють черево чистою розтертою смирною, касією та іншими ароматичними речовинами, за винятком ладана, і знову зашивають. Після всього цього кладуть тіло на сімдесят днів у содовий розчин (4) і так його бальзамують. Більше як на сімдесят днів його не можна залишати в содовому розчині. Коли минуть сімдесят днів, миють померлого і обгортають тіло стрічками, нарізаними з льняного простирадла, змазуючи їх тонким шаром глею(5), який єгиптяни звичайно використовують замість клею. Потім родичі померлого забирають його тіло і замовляють для нього дерев'яну труну у формі людини, а коли вона буває готова, кладуть туди покійника і так його в труні сторчма ставлять до стіни в усипальні і там зберігають його (6).
87. Так готують бальзамувальники покійників до похорону, коли йдеться про найдорожче бальзамування. А для тих, які воліють краще наступний вид бальзамування і хочуть уникнути великих витрат, бальзамувальники так готують до похорону померлих. Вони наповнюють клістири густим глеєм, що витікає з кедрини , і потім наповнюють їм черево покійника, не розтинаючи його і не виймаючи з нього кишки, і не дають рідині витікти звідти, а потім кладуть тіло в содовий розчин на кілька днів. В останній день вони виливають із черева кедровий глей, що перед тим улили туди. І таку сильну дію має ця кедрова рідина, що вона розчинює і кишки, і всі нутрощі, і вони виходять назовні, а м'ясо розчинює сода і, нарешті, від покійника залишаються тільки шкіра та кістки. Коли з цим закінчують, вони віддають покійника родичам і більше бальзамувальникам нема чого робити.
88. А ось тепер і третій вид бальзамування, що призначається для тих, у яких мало грошей. Черево очищують сірмеєю(1), а після того тіло кладуть на сімдесят днів у содовий розчин і віддають його родичам, які забирають його.
89. Проте, жінок знатних осіб, коли жінки вмирають, їх не віддають одразу для бальзамування, а також і тих, які дуже вродливі та користувалися великою повагою. Лише, коли минуть два-три дні після їхньої смерті, їх віддають бальзамувальникам. А роблять так, щоб бальзамувальники не злягалися з мертвими жінками. Бо кажуть, що одного з них спіймали, коли він злягався з жінкою, що недавно померла, а його товариш із ремесла видав його.
90. Якщо людину, байдуже єгиптянина чи іноземця, поцупить крокодил, або він сам утоне в річці і буде знайдено його труп, у якому б місті його не викинула ріка, мешканці неодмінно зобов'язані забальзамувати його, якнайкраще подбати про нього і поховати його в священній труні. Ніхто не має права торкатися його, ні родич, ні приятель, лише жерці Нілу. Вони беруть його в свої руки і ховають його, бо його тіло вважається чимсь важливішим, ніж тіло померлої людини.
91. Єгиптяни уникають запозичати еллінські звичаї, так само, скажу я коротко, як і звичаї будь-якого іншого народу. Таке в них правило, якого вони взагалі дотримуються. Але у Фіванському номі біля Неаполя є велике місто Хеммій(1). У цьому місті є святилище Персея(2), сина Данаї. Це святилище має чотирикутну форму, а навколо нього ростуть пальми. Передбрамні споруди святилища кам'яні і дуже великі, а біля них височіють дві великі кам'яні статуї. Всередині цієї храмової округи є храм, а в ньому стоїть статуя Персея. Самі мешканці Хеммія кажуть, що Персей багато разів з'являвся в їхній країні і часто бував у храмі і що вони знаходять його сандалію завбільшки в два лікті(3). Коли знаходять таку сандалію, то в Єгипті настає добробут. Це вони стверджують і на честь Персея, як і елліни, роблять отаке: влаштовують гімнічний агон (4), до якого входять усі види змагань і у винагороду переможцям дають тварин, плащі, шкури. І коли я їх спитав, чому Персей з'являється лише в них і чому вони відрізняються від інших єгиптян тим, що влаштовують гімнічний агон, вони мені відповіли, що Персей походить із їхнього міста, бо Данай і Лінкей були хеммітами, які переселилися до Еллади (5). І починаючи від них, вони навели мені ввесь родовід аж до Персея. Він прибув до Єгипту, сказали єгиптяни, з тієї причини, яку наводять і елліни, щоб принести з Лівії голову Горгони. Прийшов він, кажуть, і до їхнього краю і впізнав всіх своїх родичів. Коли він прибув до Єгипту, як кажуть, він знав назву Хеммія, бо про неї йому сказала його мати, і що за його наказом і на його честь улаштовується гімнічний агон.
92. Усі ці звичаї, що про них я розповів, властиві єгиптянам, які живуть поза межами боліт. Проте і ті, що живуть у болотах, мають узагалі такі самі звичаї, як інші єгиптяни. Серед цих звичаїв є і такий, Що кожний живе лише з однією жінкою, як і елліни. Щоб добути со6і дешеву їжу, вони вигадали різні засоби і серед них такий. Коли ріка виходить із берегів і затоплює заплавини, у воді рясно виростає один вид лілеї, який єгиптяни називають лотосом (2). Вони зрізують його квіти., потім висушують їх на сонці і товчуть те, що є там у лотосі і що схоже на макову голівку, і роблять із нього хліб, який печуть на вогні. А коріння цього лотосу округле і завбільшки з яблуко, досить солодке на смак і його їдять. Є там іще й інші види лілей, схожі на троянди, що так само виростають у воді. їхній плід утворюється в другій чашечці, що виростає з кореня поряд із основною чашечкою. Цей плід за своєю формою дуже схожий на осине гніздо. В ньому є багато зернят, кожне з яких завбільшки з кісточку маслини. їх їдять і свіжими і висушеними. Щодо папіруса, який є однорічною рослиною, його спершу зрізують у болотах і зрізану верхню частину стебла різноманітно використовують, а те, що залишається насподі, заввишки приблизно з один лікоть, їдять або продають. Проте, ті, що хочуть зробити з папіруса справді смачну страву, розжарюють піч до червоного і печуть його там, змазавши олією, а потім уже їдять його. Деякі з них живляться лише рибою. її ловлять, патрають, висушують на сонці, а потім їдять висушеною.