ПРИМІТКИ
Книга III. Талія
1.1. Спадкоємець Кіра Камбіс II (530-522 до н. є.) за чотири перші роки свого царювання поширив перську державу до Середземного моря (III, 34). Коло 525 р. він підготувався до давно запланованого походу на Єгипет.
1.2. За причину війни персів із єгиптянами Геродот уважав особисті мотиви: образу, яку Амасій завдав Камбісові, союз єгиптян із лідійцями (І, 77) і прагнення дальших завоювань.
1.3. Про єгипетських лікарів див. у кн. II, розд. 84 і III, 129.
2,1. Закон, що про нього йдеться в розд. 84, тоді, мабуть, ще не було запроваджено. Амасій розумів, що його дочка не може стати законною дружиною перського царя, бо його законними дружинами могли бути лише персіянки. Сумнівно, що Нітетіда могла бути дочкою Апріеса.
4.1. Розповідь про Фанеса Геродот міг почути ще, будучи в Галікарнассі. Ім'я Фанес рідкісне. Воно є на одній посудині з Навкратіди. Якщо воно тотожне з ім'ям Фаенес, то воно зафіксоване на одній монеті з Галікарнасса.
4.2. За уявленням Геродота арабські племена було об'єднано в одній монархічній державі, але в дійсності цього не було. Могло йтися лише про якогось одного племенного вождя.
5.1. Про місто Кадітіс уже було в кн. II, розд 159.
5.2. У даному разі Геродот відрізняє «палестинських сірійців» від фінікійців. Тут у нього ідеться про філістимлян. В інших місцях він уживає назву Палестина для означення всього східного узбережжя Середземного моря.
5.3. Це не тому, що Аравія – країна арабів – доходила до Середземного моря, а через те, що торговельний шлях від Аравії до Середземного моря контролювався якимсь арабським владарем.
5.4. Іенісос – місто недалеко від Єгипту біля колись важливої гавані Рінокрлура.
5.5. Про це озеро вже було в кн. II, розд. 6
5.6. Єгиптяни називали озеро Сербоніду «Видихом Тіфона», маючи на увазі його смердючі випари. В грецьких міфах Тіфон або Тіфоей був стоголовою потворою, сином Геї («Землі») і Тартара. Його перемогли олімпійські боги і сховали під землею. Вважали, що, переможений, він лежить під діючими вулканами і їхні виверження – його подихи. Ототожнений із єгипетським Сетхом (II, 144), він перенісся в Єгипет.
6.1. Геродот називає демархами місцевих правителів, підпорядкованих правителям номів – номархам.
6.2. Повідомлення Геродота підтверджується назвою Остракіна, яку наводить Йосиф Флавій, іудейський історик першого ст. н. є. Це було місто між горою Касій та Ріноколура-ми в безводній місцевості.
8.1. Число 7 у багатьох народів давнини вважалося священним. Використання крові характерне для обрядів прилучення чужинців до складу якогось племені і для присяг.
8.2. Тут цікаві повідомлення про доісламську релігію арабських племен. Невідомо, звідки Геродот міг довідатися про імена арабських богів. Діоніс (?) – Оротальт, що можна note 1 тлумачити, як «вогонь бога», і Уранія, тобто небесна Афродіта – Алілат (просто «богиня»?). Можливо, тут ідеться про семітські божества Баала і Астарту (Ашторет).