73. Так вони повмирали у в'язницях. Тоді афіняни знову покликали Клейстена і триста родин, яких вигнав Клеомен, а потім послали посольство до Сардів, бажаючи скласти союз із персами, бо були певні того, що лакедемонці і Клеомен готові були воювати з ними. Коли посланці прибули до Сардів і переказали доручення, що їм було дано, Артафрен, сатрап Сардів, запитав їх, хто вони такі і в якій країні мешкають, щоб хотіли стати союзниками персів(1). Коли посланці відповіли йому на це, він одверто сказав їм: «Якщо афіняни дадуть цареві Дарію землю і воду, тоді він погодиться скласти з ними союз, а якщо вони не дадуть, тоді нехай забираються геть». І вісники, оскільки бажали скласти союз, узяли на себе особисту відповідальність (2) і сказали, що афіняни Дадуть. Але коли вони повернулися до своєї країни, то зазнали загального засудження.74. Тоді Клеомен, гадаючи, що афіняни і на словах і на ділі принизили його, почав набирати військо з усього Пелопоннесу, не з'ясовуючи, для чого він це робить(1), під приводом, що він хоче помститися на афінянах, і вирішив поставити над ними тираном Ісагора, бо той пішов разом із ним із Акрополя. Отже, Клеомен удерся з великим військом до Елевсі-на (2), а беотійці, порозумівшися з ним, зайняли Ойною (3) і Гісіаду, прикордонні деми Аттіки, а з іншого боку халкідяни почали наскоки і спустошили поля Аттіки. З свого боку, афіняни, хоч їх тіснили вороги з двох сторін, вирішили згодом порахуватися з беотійцями та халкідянами і отаборилися навпроти пелопоннесців, що були в Елевсіні.75. Коли вже обидва війська готові були почати бій, перші корінфя-ни розміркували і вирішили, що розпочата ними справа не є справедливою, і через це змінили свій намір і відступили(1).Аз ними відступив і Демарат, син Арістона, який також був спартанським царем і який разом із Клеоменом привів військо з Лакедемону і перед тим був у згоді з Клеоменом. Після такої незгоди в Спарті, коли відбувався похід, не дозволялося, щоб у ньому брали участь обидва царі, бо перед тим вони разом ішли в похід, а коли йшов лише один, то згідно з законом (2) другий із двох Тіндарідів (3) залишався в Спарті, бо слід сказати, що перед тим випадком обидва вони вирушали в похід.76. Отже, коли в Елевсіні союзники побачили, по-перше, що лакеде-монські царі незгодні між собою, і, по-друге, що корінфяни відступили, то і вони покинули бойовище і повернулися. Слід сказати, що тоді дорійці в четвертий раз увійшли в Аттіку, двічі як вороги і двічі на користь афінянам, уперше, коли вони заснували колонію в Мегарах(1) (це вторгнення можна по справедливості пов'язати з ім'ям Кодра, який царював тоді в Афінах), удруге (2) і втретє, коли вони прийшли з Спарти з наміром вигнати Пейсістратідів, а в четвертий раз, коли Клеомен на чолі пелопоннесців удерся до Елевсіна. Отже, тоді дорійці в четвертий раз удерлися до Афін.77. Коли безславно завершився той похід, афіняни захотіли помсти-тися і насамперед вирушили в похід проти халкідян. Тоді беотійці(1) поспішили допомогти халкідянам в Евріпі. Проте коли афіняни побачили союзників халкідян, вони вирішили, що краще напасти на беотійців, а не на халкідян. І тоді афіняни вступили в бій із беотійцями і розбили їх наголову, убивши багатьох із них і взявши в полон сімсот чоловік. Того ж самого дня афіняни переправилися на Евбею, вступили в бій із халкі-дянами і також перемогли їх і залишили там чотири тисячі клерухів (2) на полях конярів(3). Конярями називалися великі землевласники халкідян. А всіх халкідян, що взяли живцем разом із полоненими беотійцями, закутих у кайдани вони кинули у в'язниці, а згодом відпустили, наклавши на кожного штраф у дві міни. А кайдани, якими їх було закуто, вони повісили високо на Акрополі і ці кайдани зберігалися там ще й за мого часу, підвішані на стінах, що їх опалив вогонь, занесений мідійцями, навпроти західної стіни святилища(4). А десятину здобичі вони присвятили богині. Потім вони зробили бронзову четвірку коней (5). її поставлено на Акрополі як перше приношення ліворуч від уходу в пе-реддвір'ї Акрополя(6). На ній такий напис:«Люд Беотії й Халкіди в запеклих боях перемігши,Славних афінян сини покаравши своїх ворогів,Їм ланцюгами з залізу, зухвалу приборкавши пиху,Твір з десятини добичі Палладі поставили в храм».Отже, Афіни досягли найвищої вершини свого розвитку.Стає очевидним і не з єдиного якогось прикладу, але взагалі, що свобода – це дуже важлива річ(1), бо афіняни, поки мали над собою тиранів, не були кращими у військовій справі від інших своїх сусідів, а коли звільнилися від тиранів, стали першими і найкращими в цій справі, інакше кажучи, поки були приневолені(2), то удавали з себе боязких, уважаючи, що вони раби свого владаря, але коли придбали свободу, кожний із них старався зробити для себе все, що міг.79. Таке було становище Афін, а фіванці, прагнучи помститися на афінянах, послали вісника порадитися з богом. Піфія відповіла їм, вони самі не в змозі здійснити помсту, але їм треба обговорити справу на гомінливій агорі і попросити допомоги від найближчих до них. Отже, повернулися посланці і фіванці влаштували збори і оголосили оракул. Коли там почули з вуст посланців, що їм треба прохати допомоги від найближчих, то вони сказали: «Ну! Найближчі до нас танаграйці і коронайці, і теспійці!(1) Вони завжди охоче воюють разом із нами і нам допоможуть до кінця війни. Чи треба нам просити від них допомоги? Розміркуймо краще, чи не означає щось інше оракул».80. Поки вони так міркували, нарешті хтось, хто це почув, сказав: «Я гадаю, що розумію, що саме означає оракул. Кажуть, що Асоп(1) мав двох дочок – Фіву і Егіну. Оскільки вони були сестрами, то мені здається, що бог нам сказав своїм оракулом, щоб егінці допомогли нам». Оскільки вони вирішили, що там не було висловлено іншої кращої за цю думки, вони одразу послали вісників на Егіну і попросили егінців допомогти їм згідно з оракулом, бо вони близькі родичі, і егінці у відповідь на їхнє прохання про допомогу сказали, що пришлють їм Еакідів (2).81. Маючи союзниками Еакідів, фіванці спробували напасти, але афіняни їх розбили і через це фіванці знову послали вісників і повернули егінцям Еакідів і попросили від них їхніх людей. Тоді егінці, бо взяли цю справу на себе, маючи велике багатство(1) і, крім того, вони згадали, що здавна мали ворожнечу з афінянами і, зважаючи ще на те, що їх попросили фіванці, розпочали неоголошену війну (2) проти афінян. Поки афіняни нападали на беотійців, егінці попливли на невеликих суденцях до Аттіки і сплюндрували Фалер, пограбували також багато демів і на іншому узбережжі і тим, що вони зробили, завдали великої шкоди афінянам.82. Ворожнеча, що її здавна мали егінці з афінянами, почалася ось від чого. В Епідаврі земля зовсім не давала плодів. Через це стихійне лихо епідаврійці попросили собі в Дельфах оракул. У Піфія наказала їм зробити статуї Дамії та Авксесії(1) і, коли вони їх зроблять, то все буде гаразд. А епідаврійці знову запитали, з чого їм слід зробити статуї, чи з бронзи, чи з каменю. Але Піфія не дозволила їм робити ні з того, ні з іншого, лише з дерева вирощуваної маслини. Отже, епідаврійці пішли просити афінян дозволити їм зрубати якусь маслину, бо, звичайно, вони гадали, що тамтешні масличні дерева є найсвященніші(2). Переказують також, що на той час ніде на землі не було цих дерев, крім Афін. Афіняни відповіли їм, що дозволять їм це зробити, але з умовою, що кожного Року вони приставлятимуть жертовних тварин для жертвоприношень Афіні Поліаді(3) і Ерехтеєві. Епідаврійці прийняли цю умову і так їм пощастило досягти того, чого вони хотіли, і вони зробили статуї з тих масличних дерев і поставили їх у себе, земля почала приносити їм плоди і вони виконали умову афінян.