Історії в дев'яти книгах. КнигаVI: Ерато

13. Коли стратеги самосців довідалися про те, що зробили іонійці , тоді вже вони прийняли пропозиції Еака, сина Сілосонта, ті, що їм посилав Еак, якого призначили перси, а він просив їх покинути іонійців, їхніх союзників. Отже, самосці, по-перше, бачачи, що іонійці зовсім недисципліновані, прийняли пропозиції, а, по-друге, вони ясно бачили, що не можуть подолати військову силу Царя, бо добре знали, що навіть тоді, якби вони перемогли його флот, що був там, то замість нього прибуде інший у п'ятеро більший (2). Отже, знайшовши якийсь привід і побачивши, що іонійці не мають наміру виконувати свій обов'язок, вони визнали за краще зберегти свої святилища і будинки приватних осіб. Цей Еак, що його пропозиції вони прийняли, був сином Сілосонта, сина Еака і був тираном Самосу, і його позбавив влади мілетянин Аріста-гор, як і інших іонійських тиранів.

14. Отже, тоді коли проти мілетян прибули на своїх кораблях фінікійці, іонійці виступили проти них у бойовому порядку. Коли зблизилися кораблі обох сторін і почалася битва, я не можу точно сказати(1), хто з іонійців виявився боягузливим, а хто хоробрим у цій морській битві, бо вони обвинувачують один одного. Про самосців кажуть, що як вони домовилися з Еаком, то підняли вітрила, покинули свої позиції і відпливли на Самос, усі, крім одинадцяти кораблів (2). їхні тріерархи послухалися наказів своїх стратегів і не покинули битви. І за це самоський уряд ушанував їх, написавши їхні імена та імена їхніх батьків на стелі, яка і тепер стоїть там на агорі. Проте, щойно лесбосці побачили, як тікають ті, що були поблизу, вони зробили, як і самосці, і як більшість іонійців.

15. Серед тих, що залишилися в битві, найбільш постраждали хіосці, які вчинили великі подвиги і не хотіли стати боягузами. Вони, як я вже сказав перед цим, привели сто кораблів і на кожному з них поставили як залогу сорок(1) видатних громадян. Вони, незважаючи на те, що бачили, як більшість їхніх союзників виявилися зрадниками, визнали за недо-стойне бути такими, як ті боягузи, але залишившися разом із небагатьма союзниками, маневрували серед ворожих кораблів і продовжували бій, доки, знищивши багато ворожих кораблів, загубили і більшість своїх. Тоді хіосці з рештою кораблів повернулися до своєї країни.

16. Проте всі ті кораблі хіосців, які було пошкоджено в битві і вони не могли вже пливти, переслідувані, прибули на берег Мікали(1). Там залоги кораблів викинули кораблі на суходіл і, покинувши їх, вирушили до своєї країни сухопутним шляхом. Але коли, повертаючись, хіосці опинилися в країні ефесців (а була ніч, коли вони туди прибули, і ефесь-кі жінки справляли тесмофорії) (2), тоді ефесці(3), які ще не чули про те, що сталося з хіосцями, побачивши, як до їхньої країни прийшло військо, вирішили, що це розбійники і що вони прийшли викрасти їхніх жінок (4), побігли всі по зброю і почали вбивати хіосців. Отаке з ними сталося.

17. А фокеєць Діонісій, як побачив, що для іонійців усе вже загублено, захопив три ворожих кораблі і поплив уже не до Фокеї, бо був певний, що вона, як і вся Іонія, засуджена на рабство, але безпосередньо вирушив до Фінікії і там, пустивши на дно кілька торговельних кораблів і забравши багато товарів, відплив на Сіцілію(1) і, використовуючи її як базу, зробив піратські наскоки (2) на карфагенян і на тірсенів, але не потривожив жодного елліна.

18. Коли перси в морській битві з іонійцями виявилися переможцями, обложивши Мілет із суходолу й з моря і підвівши підкопи під його мури, і, використавши всі облогові машини, заволоділи містом на шостий рік(1) Арістагорового повстання і обернули на рабів його мешканців. Так ця загибель виправдала оракул, що його було дано колись про Мілет.

19. Справді, коли аргосці просили оракул у Дельфах(1), як може врятуватися їхнє місто, їм було дано оракул, що стосувався і до інших, почасти до самих аргосців, але між іншим і до мілетян. Що ж до оракула про аргосців, коли я дійду до тієї частини мого оповідання, я його наведу, а слова оракула, які стосувалися мілетян, котрих там не було, були ось такі:

«Ось, що буде з тобою, Мілете підступно злочинний,
Станеш ти стравою для багатьох, подарунком розкішним.
Митимуть ноги дружини твої волохатим чужинцям,
Інші в Дідімському храмі вже стануть творити обряди».
Тоді й справді сталося таке з мілетянами, бо більшість чоловіків повбивали перси, що мали довге волосся (2), а їхніх жінок і дітей узяли в рабство, а святилище в Дідімах (3) і храм, і пророче святилище було розграбовано і спалено. Про скарби, що були в цьому святилищі, я вже згадував багато разів в інших місцях мого оповідання.
20. Потім усіх мілетян, що було взято в полон живими, їх було перевезено до Сусів і, не завдавши жодної шкоди, цар Дарій переселив їх до так званого Червоного моря(1) в одне місто: в Амбу, поблизу якого протікає ріка Тігр і вливається в море. А область Мілета, навколо міста і рівнину заселили перси, а нагірну частину вони подарували карійцям, мешканцям Педаса (2).
21. Коли мілетян спіткало це нещастя від персів, сібаріти, вигнані з батьківщини і переселені в Лаос(1) і Скідр, не відплатили мілетянам за їхню колишню доброчинність. Отже, коли кротонці заволоділи Сібарі-сом, усі мілетяни від малого до великого поголили свої голови і заглибилися в жалобу, бо обидва ці міста були щільно зв'язані узами взаємної приязні та гостинності(2), які тільки можуть бути, наскільки я знаю. Афіняни повелися зовсім інакше. Вони щиро виявили свій глибокий смуток у зв'язку з здобуттям Мілета в багато різних способів, і насамперед у такий. Коли Фрініх написав трагедію «Здобуття Мілета» (3) і розучив її з акторами, глядачі зайшлися плачем і за це автора було оштрафовано на суму в тисячу драхм, бо він нагадав їм про народне нещастя і, крім того, на майбутнє було строго заборонено виставляти цю трагедію.
22. Отже, Мілет збезлюднів. А більш-менш заможним самосцям зовсім не сподобалося те, що зробили їхні стратеги з мідійцями, але одразу після морської битви вони зібралися і вирішили, перш ніж їх знову пригнічуватиме тиран Еак, від'їхати і заснувати колонію і не залишатися, щоб стати невільниками мідійців та Еака. Бо саме на той час занклейці(1) на Сіцілії послали посланців до Іонії і запрошували іонійців прибути на «Добрий Берег» (2), де вони хотіли заснувати іонійське місто. Цей край, що називається Добрий Берег, розташований на землі сікеліотів, на тому боці Сіцілії, що навпроти Тірсенії. На це їхнє запрошення із іонійців пристали лише самосці та разом із ними ті з мілетян, Що врятувалися (3).
23. Саме тоді самосці, переїжджаючи на Сіцілію, прибули до країни Епізефірійських локрів(1) і на той час занклейці на чолі з їхнім царем, якого звали Скіт, облягали одне з міст сікеліотів, яке вони хотіли знищити. Про це дізнався тиран міста Регія Анаксілай (2), що був тоді не в лад із занклейцями і встановив зв'язок із самосцями, і вмовив їх залишити осторонь Добрий Берег, куди вони йшли захопити Занклу, де тоді не було чоловіків. Самосці послухалися його і захопили Занклу, а занклейці, щойно довідалися, що їх місто захоплено, поспішили на допомогу і покликали допомогти їм тирана Гели, Гіппократа (3), бо він був їхнім союзником. Коли Гіппократ із своїм військом прибув на допомогу, він, закутого в кайдани Скіта, проводиря занклейців, бо він спричинився до загибелі міста, та його брата Пітогена, послав до міста Ініка (4), а решту занклейців, домовившися з самосцями і обмінявшися з ними клятвами, видав самосцям. Як винагороду самосці призначили йому половину рухомого майна і рабів, що були у місті, а все, що було поза містом, одержав Гіппократ як свою ділянку. Занклейців він закував у кайдани як рабів, а триста найзнатніших він передав самосцям, щоб ті їх зарізали. Але, сказати правду, вони цього не зробили.