24. Поки вони перебували в тих краях, Ксеркс, зробивши всі належні підготування щодо похорону вбитих воїнів, послав вісника до морського війська. Ось які були його підготування. З усіх його воїнів, загиблих при Фермопілах (а їх було двадцять тисяч), він залишив там на місці близько тисячі, а для решти наказав вирити могили і поховати, насипавши землю і прикривши їх листям(1), щоб їх не побачило морське військо. Коли вісник прийшов до Гістіаї, він зібрав усе військо і сказав їм: «Друзі союзники! Цар Ксеркс дає кожному з вас дозвіл, хто захоче залишити своє місце і подивитися, як він веде бій із цими безглуздими, які сподівалися, ніби вони розтрощать силу царя».25. Піля цього оголошення, майже нікого не залишилося на кораблях, бо стільки було охочих подивитися на бій. Вони вийшли на суходіл і пройшли через гори трупів і роздивлялися(1). Всі вони гадали, що люди, які там лежали, були лакедемонці та феспійці, бо бачили там іло-тів. Проте ті, які прийшли до Фермопіл, зрозуміли, що зробив Ксеркс із своїми мертвими воїнами. Справді, це було просто смішно: з одного боку вони побачили тисячу вбитих, що лежали на землі, а з другого вони побачили тих, кого принесли на це місце і понакидали одного на одного (чотири тисячі). Цього дня вони оглянули трупи, а наступного дня відпливли до Гістіаї на своїх кораблях, а люди Ксеркса готувалися до виступу.26. Тоді прийшли до них перебіжчики з Аркадії(1), їх було небагато і вони просили дати їм засоби для життя і погоджувалися бути найманцями, їх привели до царя і перси запитали їх про еллінів, що ті роблять. Вони відповіли, що елліни святкують олімпійські свята і дивляться на гімнічні та гіппічні змагання (2). Тоді він запитав їх, яку нагороду одержують ті, що змагаються. І вони сказали, що переможець одержує вінок із листя маслини. Тоді Трітантайхм, син Артабана, висловив шляхетну думку, за яку цар назвав його боягузом. Отже, коли той почув про те, що нагорода на змаганнях вінок, а не гроші(3), він не міг стриматися, але вигукнув у присутності всіх: «Ой-ой, Мардоніє! З якими людьми ти привів нас воювати, котрі змагаються не для грошей, а лише для слави!» Так він тоді сказав. .27. Тим часом одразу після поразки при Фермопілах фессалшщ послали вісника до фокейців, яких вони завжди ненавиділи, але після останньої поразки зненавиділи їх як ніколи перед тим. Бо за кілька років до цього походу царя фессалійці разом із своїми союзниками вдерлися до Фокіди(1), але фокейці перемогли їх і розбили вщент. Отже, коли фокейців було оточено на Парнассі і разом із ними там був ворожбит Теллій із Еліди, цей Теллій ось що тоді вигадав, щоб урятувати їх: найхоробріших шістсот фокейців він вимазав крейдою і все тіло і всю зброю і послав їх напасти вночі на фессалійців із наказом: кого вони побачать не білого, того й убивати. Спершу їх побачили вартові фессалійців і злякалися, вваживши їх не за людей, а за привиди, а після вартових злякалося і все військо і коли справа дійшла до битви, то перед фокейцями залишилося чотири тисячі вбитих із їхніми щитами. Половину тих щитів вони принесли як присвяту в Аби, а іншу половину – в Дельфи. Із десятої частини здобичі, яку вони зібрали на бойовищі, вони зробили великі статуї воїнів (2) і поставили їх навколо триніжника перед дельфійським храмом, а інші, подібні до них принесли, як присвяту в Аби.28. Так зробили фокейці з фессалійською піхотою, яка їх обложила. Що ж до фессалійської кінноти, яка вдерлася до їхньої країни, то вона зазнала непоправної поразки. В ущелині, що поблизу Гіамполя(1), фокейці викопали великий рів і понакидали в нього порожніх амфор, потім понасипали зверху на них землі, зрівняли землю і на тому місці вистро-їлися проти фессалійських загарбників. А ті, гадаючи, що вони зметуть фокейців, із розгону повпадали на амфори і коні поламали собі ноги.29. Отже, будучи злопам'ятними через оті дві поразки, що вони їх зазнали, фессалійці послали до фокейців вісника з таким оголошенням: «Фокейці! Тепер уже настав час змінити вам свою думку і визнати, що ви з нами не рівні. І в минулому на протязі всього часу, що ми були заодно з еллінами, ми завжди були вищими від вас(1) і тепер ми маємо такий вплив на варварів, що від нас залежить, чи ви загубите вашу країну і станете рабами. Проте ми, хоч і маємо можливість це зробити, ми не злопам'ятні, заплатіть лише нам п'ятдесят талантів срібла і ми вам обіцяємо відвернути від вас небезпеку, що загрожує вашій країні».30. Отаке їм запропонували фессалійці. Справді, лише фокейці серед народів того краю, які не перейшли на бік мідян, і я гадаю, що це було лише через їхню зненависть до фессалійців. Проте, якби фессалійці перейшли б на бік еллінів, я гадаю, фокейці стали б союзниками мідійців. Відповідаючи на цю пропозицію фессалійців, фокейці заявили, що вони не дадуть грошей і від них залежить, чи вони стануть спільниками персів, як фессалійці, чи вони підуть іншим шляхом, але не йдеться про те, вони сказали, щоб вони з своєї волі стали зрадниками Еллади.31. Коли прийшла така відповідь, тоді вже розгнівані проти фокейців фессалійці вирішили стати провідниками для Варвара. Отже, з Трахі-ни вони вступили до Доріди бо область Доріди в тому місці утворює довгу та вузьку смугу завширшки приблизно тридцять стадій між Малідою та Фокідою, і ця область за давнини була країною дріопів. Цей край є первісною вітчизною дорійців Пелопоннесу. Отже, цій Доріді під час свого вторгнення варвари не завдали шкоди, бо її мешканці перейшли на бік мідійців, а крім того, цього не хотіли і фессалійці.32. Із Доріди варвари вдерлися у Фокіду, але самих фокейців їм не вдалося взяти в полон, бо деякі з них піднялися на вершини Парнассу (а одна з його вершин, відокремлена від іншої, поблизу міста Неон, така, що на ній може влаштуватися багато народу, вона називається Тіторея), саме на неї вони перенесли свої речі і самі піднялися туди. Проте більшість із них переселились до Озолійських локрів, до Амфісси, міста, розташованого за Крісейською долиною. А варвари зруйнували всю фокіду, бо фессалійці супроводили їх в їхніх наскоках і всюди, де вони проходили, вони все спалювали і знищували на своєму шляху і віддавали вогню і міста і святилища.33. Отже, ідучи вздовж річки Кефісс, вони руйнували все, що там було, спалили місто Дрімос, спалили Харадру і Ерох, і Тетроній, і Амфі-каю, і Неону, і Педіею, і Третею, і Елатею, і Гіамполь, і Парапотамію, і Аби, де було багате святилище Аполлона, з багатьма скарбами та приношеннями. Було там тоді і тепер ще існує пророче святилище. І це святилище вони розграбували і спалили. Погналися вони і захопили поблизу гір декотрих фокейців і серед них кілька жінок, яких так багато варварів зґвалтувало, що ці жінки померли.34. Варвари пройшли через Парапотамію(1) і прибули до Пано-пея. Звідти вже їхнє військо поділилося на дві частини і вони пішли різними шляхами. Більша і найсильніша частина війська, з якою йшов сам Ксеркс, попрямувала до Афін і вдерлася до Беотії в області Орхо-мена. Все населення Беотії прийняло сторону мідійців і македонці, послані Александром, були розподілені по беотійських містах для їхньої оборони. І так вони їх обороняли, бажаючи довести Ксерксові, що беотійці є друзями мідійців.35. Отже, ця частина варварів пішла в такому напрямі, а інша вирушила, маючи провідниками фессалійців у напрямі до Дельфійського святилища, залишаючи праворуч Парнасе(1). І вони, яким би місцем Фокіди не проходили, все там спустошували. Так вони спалили місто панопеїв і давлійців, і еолідів. Вони відокремилися від іншого війська і пішли цим шляхом, щоб пограбувати дельфійське святилище і принести Ксерксові тамтешні скарби. А Ксеркс, як я довідався, все, що там було цінного, знав про те краще від того, що він залишив у своєму палаці, і передусім про приношення Креза (2), сина Аліатта, і це тому, що йому багато разів про них розповідали.36. Дельфійці, одержавши такі повідомлення, були охоплені жахом, і, збентежені вкінець, хотіли отримати оракул щодо священних скарбів, чи треба їх закопати в землю, чи перенести в інше місце. Проте бог не дозволив їм переносити скарби і заявив їм, що він сам здатний зберегти те, що йому належить. Коли це почули дельфійці, вони подбали про власний рятунок. І своїх дітей та жінок вони відіслали до іншого краю, до Ахаії, а самі чи більшість із них, піднялися на вершини Парнассу і перенесли свої речі до Корікійської печери(1), а решта знайшла притулок в локрійській Амфіссі. А всі дельфійці, крім шістдесяти чоловік і пророка, покинули своє місто.