Вона подивилася на нас і опустила голову.
— Я знову почала дослідження в Нью-Йорку, бо відчувала, що була причиною смерті мого батька, — через своє бажання перевершити його, викрити його зрадництво стосовно моєї матері, я не могла цього пережити. Потім я почала думати, що головна моя провина — це моя кров, диявольська кров Дракули, і я зрозуміла, що передала цю кров своїй дитині, навіть якщо сама вилікувалася від дотику живого мерця.
Вона замовкла і взяла мене за руку. Я здригнулася від цього дотику, від близькості цієї дивної знайомої й чужої жінки на дивані поруч зі мною.
— Я почувалась дедалі більш негідною, і коли брат Кирил розповів мені легенду Сен-Матьє, я зрозуміла, що ніколи не зможу спати спокійно, поки не дізнаюся більше. Я вірила в те, що коли знайду Дракулу й знищу його, то зможу повністю видужати, стати гарною матір’ю, розпочати нове життя.
— Як тільки ти заснув, Поле, я вийшла з монастиря. Я вирішила піти в склеп із пістолетом, спробувати відкрити саркофаг, але подумала, що сама не впораюся. Поки я вирішувала, будити тебе чи ні, щоб попросити допомогти мені, я сіла на лаву над прірвою. Я знала, що мені не треба бути там самій, але мене тягло до того місця. Місяць був чудовий, уздовж гір линув туман.
Очі Хелен дивно збільшилися.
— Я сиділа там і раптом відчула, як мурашки повзуть по моїй спині, ніби щось стояло просто за мною. Я різко обернулася і на іншому боці подвір’я, куди не доходило світло місяця, побачила темну постать. Обличчя її залишалося в тіні, але я скоріше відчувала, ніж бачила на собі пильний погляд. Якась мить була потрібна їй, щоб розкрити крила й кинутися на мене, адже я була сама на лаві. Раптом я почула голоси — дикі голоси в моїй голові, які говорили мені, що я ніколи не здобуду перемогу над Дракулою, що це був його світ, а не мій. Вони наказували мені стрибати, поки ще я була собою, я підвелася, наче уві сні, й стрибнула.
Хелен сиділа прямо, дивлячись на вогонь, а батько затулив очі руками.
— Я хотіла загинути вільною, як Люцифер або як ангел, та не побачила цих каменів. Я впала на них, розбила голову, порізала руки, але там була ніби подушка із трави, тому це падіння не вбило мене і я нічого не поламала. Мабуть, за кілька годин я отямилася. Була глибока ніч, я відчула, як кров тече по обличчю й шиї, і побачила, як заходить місяць. Боже мій, якби я скотилася, якби не знепритомніла… — вона помовчала. — Я знала, що не зможу пояснити тобі, що намагалася зробити, ганьба й сором охопили мене, немов божевілля. Я відчувала, що після цього не буду гідна тебе або нашої дочки. Коли я змогла підвестися, то зрозуміла, що втратила дуже багато крові. І хоча в мене все боліло, я нічого собі не зламала і відчувала, що він не напав на мене, — мабуть, він теж вирішив, що це мій кінець, коли я стрибнула. Я була дуже слабкою, мені було важко йти, але я обійшла стіни монастиря й вийшла на дорогу в темряві.
Я подумала, що батько знову заплаче, але він мовчав, не відводячи від неї очей.
— Я пішла у світ. Це було не так важко зробити. Я за звичкою взяла із собою сумочку, мабуть, тому, що в ній був мій пістолет і срібні кулі. Я ледь не розсміялася, коли побачила, що сумка досі в мене на плечі. У ній були гроші, багато грошей, і я мудро використала їх. Моя мати теж завжди носила всі свої гроші з собою. Саме так робили всі селяни в її селі. Вона ніколи не довіряла банкам. Пізніше, коли мені знадобилося більше, я зняла певну суму з нашого рахунку в Нью-Йорку й поклала її у швейцарський банк. Потім я покинула Швейцарію так швидко, як тільки було можливо, боячись, що ти кинешся шукати мене по сліду, Поле. О, пробач мені! — вона раптом заплакала, міцніше схопивши мене за руку, і я знала, що вона вибачалася за відсутність, а не за гроші.
Батько стиснув руки.
— Цей інцидент дав мені надію на кілька місяців або, принаймні, спантеличив мене, але мій банк не зміг відстежити ці гроші. Незабаром мені повернули суму. «Але не тебе», — міг би він додати, проте не зміг. Його обличчя, втомлене й радісне, сяяло.
Хелен опустила очі.
— У будь-якому разі я знайшла місце, де можна було зупинитися на кілька днів, недалеко від Ле Бен, доки мої подряпини не загоїлись. Я ховалася, поки не змогла вийти на люди.