Є версія, згідно з якою герой-прабатько (також нащадок Зевса) мав ім’я Таргітай, а імена його нащадків були: Апоксай, Ліпоксай і Колаксай. Серед божественних дарунків для них були золота чаша, сокира та плуг.
В оповіданні Геродота про скіфів є згадки про те, що вони «прийшли із глибин Азії». На сьогодні археологам чимало відомо про Азію часів Скіфії та скіфів. Існує гіпотеза про те, що колись далеко у Азії, поблизу кордонів тогочасних китайських царств, існував могутній союз кочових племен. Після міжусобиці між вождями одному із племен довелося шукати нове місце для кочування, причому якомога далі від «глибин Азії».
Вивчаючи праці давніх авторів, учені склали перелік етнонімів (назв народів), які записані як «скіфські» або ж вважалися родичами скіфів, а також історичних реалій, за якими стоять певні споріднені їм групи населення. У цьому списку більш як тридцять позицій — від скіфів, будинів, савроматів, массагетів, тиссагетів й інших до «царських скіфів» і навіть «скіфів-відщепенців» — генеалогічне древо з надзвичайно складною системою зв’язків.
Скіфи розселилися не лише у степах Причорномор’я. Ще більше їх залишилося «у глибинах Азії» — від меж Китаю й Індії до північних кордонів Перської держави. На цій величезній території було створено могутні скіфські царства. Деякі зі скіфських держав карбували власні монети, на яких збереглися імена давніх володарів. Так звані індо-скіфи створили свою державу на півночі півострова Індостан, яка охоплювала прилеглі райони сучасних Пакистану, Афганістану.
Легенда Геродота про появу скіфів у Північному Причорномор’ї розповідає про битву кіммерійських вождів між собою, оскільки народ схилився до відступу в інші краї, а не війни. Царі не змогли змусити простий люд воювати, однак вирішили загинути, а не відступати. Частина кіммерійців відступила у дальні степові та лісостепові райони України, де вони могли розраховувати на підтримку місцевого населення, з яким їх пов’язували тісні і тривалі контакти, а також за Дунай на територію фракійців і трерів.
Після ряду зіткнень прибульців із місцевим населенням настав період встановлення мирних взаємин. Скіфи зайняли більшу частину Північного Кавказу і разом з кіммерійцями стали брати участь у передньоазійських походах. За ассирійськими джерелами близько 675/674 р. до н. е. військового загону скіфів-шкуза під проводом Ішпакая, що діяв у Передній Азії, можна припустити, що частина першої хвилі скіфів осіла в Передкавказзі. Ймовірно, після низки зіткнень із місцевим кіммерійським і кобанським населенням, а також руйнування поселень тривав період встановлення мирних взаємин. Цілком ймовірно, скіфи зайняли більшу частину Передкавказзя і разом із кіммерійцями стали брати участь в передньозійських походах.
У 70-ті рр. VII ст. до н. е. з’являється друга хвиля скіфів, яка остаточно витісняє кіммерійців із Північного Кавказу. Та ж сама хвиля докотилася і до Північного Причорномор’я, включно до лісостепових районів.
Зіткнення між скіфами і кіммерійцями мали місце і на території Стародавнього Сходу. Можливо, саме воєнним конфліктом кочівників у степах Східної Європи пояснюється поляризація політичних інтересів кіммерійців і скіфів у Передній Азії. Крім цього, близько 672 р. до н. е. ассирійці прагнуть посварити між собою союзників стосовно антиассирійської коаліції. З цією метою Ассирія розпочала переговори з кожним із вождів кочовиків. Звичайно, спроби Асархаддона знайшли благодатний ґрунт не у середовищі місцевих антиассирійських сил, а у недавніх прибульців — скіфів.
Боротьба з Ассирією за кілька років перебування в Передній Азії не встигла стати міцною і, головне, вигідною традицією нової хвилі кочівників. Навпаки, скіфи на своєму досвіді зазнали, що Ассирія ще зберігає колишню славу «лігва лева» і має сили для відчутних ударів у бік противників. Приклад війська скіфського вождя Ішпакая, який зазнав поразки близько 675 р. до н. е., був врахований.
Ці та інші невідомі нам обставини спонукали «царя країни скіфів» Партатуа вступити в союз із Асархаддоном і взяти на себе дуже відповідальні союзницькі зобов’язання і, зрештою, виступити як союзники «наддержави». Вони не змогли перемогти деяких ворогів, але встигли їх нещадно пограбувати. Ці події стали підосновою пізніших тверджень про «панування скіфів в Азії», поширюваних Геродотом.