Враховуючи, що в Лісостепу і його прикарпатсько-верхньодністрянській контактній (гальштатській) зоні також поширені подібні знайденим у Хотові прикраси, пам’ятаючи про спільні корені керамічного комплексу цих культур, що сягають тшинецької, наявні аналогії щодо специфіки зведення оборонних споруд, можемо припустити, що група пам’яток долини р. Віти й дотичні пам’ятки Київщини, як то Переп’ятиха і, можливо, Підгірці, є чимось на кшталт східного о порубіжжя не стільки лісостепових культур, скільки культур Полісся аж до Росточчя і, можливо, далі на захід.
Наявність же речей скіфських типів, особливо таких яскравих, як хотівська пантера або аплікації з грифонами Переп’ятихи, попри ідентичне походження може мати інше підґрунтя. Поширення їх далеко від Північного Кавказу пов’язано з попереднім періодом історії степової смуги — передскіфським, коли сформувалися шляхи сполучення у Північному Причорномор’ї. Цілком можливо, що власники цих речей були якимось чином задіяні у передньоазійських походах. Принаймні з появою скіфів на північному кордоні Правобережного лісостепу зв’язки з Північним Кавказом припиняються, натомість пізніше з’являється інший напрямок торговельних зв’язків — з античними містами Північного Причорномор’я через гирло Дніпро-Бузького лиману. Передусім варто наголосити на існуванні такого шляху до Ольвії.
Скіфо-перська війна
Евеліна Кравченко
У третій чверті 5 ст. до н. е. давньогрецький історик Геродот Галікарнаський створив першу пам’ятку художньої прози, «Історію». Загалом цей твір було присвячено греко-перським війнам, які тривали з перервами усю першу половину вказаного сторіччя. За час протистояння союз еллінських полісів успішно відбив досить потужний наступ держави Ахеменідів, яка простяглась від Егейського моря до Інду.
Під час збору інформації та опису театру бойових дій, до поля зору Геродота потрапили численні «варварські» племена, які в ті часи населяли Європу й Азію і тим чи іншим чином були причетні до конфлікту. Зокрема, його увагу привернула історія про те, як скіфи, майже невідомий пересічним еллінам народ, зумів нібито завдати поразки величезній перській армії. Цей приклад мав, за задумом автора, надихнути еллінів на подальшу боротьбу і звитягу над потужним ворогом.
Нині похід Дарія датують по-різному. Він міг відбутись у проміжку між 520 по 507 рр. до н. е., з більшою імовірністю — між 516 та 512 рр. до н. е. Причини походу античні автори вказують різні. Геродот писав, що Дарій бажав помститись скіфам за їх вторгнення до Мідії у VII ст. до н. е. Давньоримський історик Помпей Трог (І ст. н. е.) та візантійський історик Йордан (VI ст. н. е.) вважали, що Дарій пішов війною на скіфів через те, що не отримав доньку скіфського царя у дружини. Утім найбільш переконливим є припущення, що Дарій прагнув лише «примусити до миру» північних сусідів своєї імперії перед тим, як почати велику війну з еллінами — не бажаючи мати потенційного ворога в тилу.
У загальних рисах Скіфо-перська війна була описана Геродотом таким чином. «Батько історії» повідомляє, що вторгненню у скіфські степи передувало завоювання персами Фракії, оскільки сухопутний шлях у скіфські степи пролягав через Балкани. Дійшовши Дунаю, Дарій подолав його по понтонному мосту, сконструйованому підвладними йому еллінами із бойових кораблів. По тому було визначено план походу: упродовж 60 днів здійснити рейд в глибину Скіфії, розбити при цьому основні сили скіфів і повернутися до мосту, який залишалася охороняти частина війська, що складалася з підкорених іонійських греків.
Тим часом скіфи, навернувши на свій бік деякі союзні племена, відправили небоєздатне населення на північ, а самі вирішили в бій не вступати. Натомість вони розділили військо і, застосовуючи тактику випаленої землі, взялися заманювати персів у глибину степів. Одну частину скіфів, разом із союзними савроматами, очолив скіфський цар Скопасіс. Дві інші частини очолювали царі Іданфірс та Таксакій, до них же приєдналися загони гелонів та будинів.