Як ми вже зазначали, найкращим етноіндикатором археологічних культур, належних суспільствам, що не переступили поріг цивілізації, є ліпна кераміка. В питанні етнічної належності чорноліських і ранньоскіфських городищ вона радше свідчить на користь різного походження їхніх мешканців. Якщо на чорноліських пам’ятках найхарактернішою рисою є яскрава добре випалена і оздоблена орнаментом тотожна східногальштатським пам’яткам чорно- і буролискована столова і тарна кераміка, то на ранньоскіфських — це передовсім керамічний комплекс, характерний для північних пам’яток, як-от Хотівське городище чи Кругле або Мале Ходосівське, виникнення яких припадає на час не пізніше кінця VII ст. до н. е. Їх керамічний комплекс є місцевим, похідним від культур доби бронзи тшинецького кола і східних варіантів лужицької культури Центральної Європи.
Тобто близько кінця ХІІ ст. до н. е. біля південної межі лісостепу почали з’являтися пам’ятки, пов’язані із колом культур східного гальштату, однією із особливостей яких було будівництво поруч із поселеннями невеликого городища у важкодоступному місці. Неінтенсивна наповненість культурного шару цих городищ археологічним матеріалом і наявність у ньому речей культового характеру свідчить про використання цих городищ як схованок під час воєнної небезпеки і їх сакральне значення, близьке до святилищ.
Власне, присутність божества під час небезпеки і є основним фактором захисту для релігійного суспільства. Таку ж функцію виконували городища і в культурах східного гальштату. Єдиною відмінністю, яку не можна не брати до уваги, між власне гальштатськими і чорноліськими пам’ятками є кухонна кераміка, яка продовжує свою лінію від білогрудівської.
Кухонна кераміка є надзвичайно традиційною за всіх часів, адже вона пов’язана із процесом приготування їжі і, власне, стравами, тобто сферою діяльності, яка є традиційно жіночою у «варварських» культурах. Із формою кухонного горщика пов’язана форма і розмір печі для приготування їжі, особливо нижня, придонна частина посудини, якою горщик поміщався на черінь печі. Наявність кришки для кухонного горщика свідчить про те, що піч, швидше за все була закритою із димовідводом, а цього явища як раз не спостерігається для чорноліської культури принаймні Подніпров’я. Це свідчить про те, що частина населення на чорноліських пам’ятках, і, передовсім, жіночого населення мала місцеві корені.
Після пожеж середини VIII ст. до н. е. частина чорноліських городищ і поселень жаботинського типу продовжила існування. Можливо, через певний період запустіння на низці пам’яток життя відновлюється. Але матеріальний комплекс там представлено вже іншими типами, характерними для північної зони порубіжжя лісу і лісостепу, як то на Хотівському городищі.
Ці пізні шари чорноліських городищ і поселень жаботинського типу загалом непотужні, хоча представлені саме житловими комплексами, а не слабкими шарами городищ святилищ-схованок чорноліської культури. Згодом, уже в VI ст. до н. е., життя на них повністю припиняється. Натомість у незначній віддаленості від них виникають нові городища, або ж старі пам’ятки стають частиною нових укріплень набагато більших городищ, і цього разу це городища-гіганти ранньоскіфського часу.
Логічно припустити, що виникнення лісостепових городищ у Центрально-Східній Європі пов’язано із тими самими процесами, що відбувалися у всій Європі. Насамперед йдеться про формування системи торговельних шляхів, якими за раннього гальштату поширювалася сировина і вироби із бронзи, а в пізніший час значно більший асортимент імпортів, як ми бачимо, спектр яких протягнувся від Каспію і Волги на сході до Альп на заході. У Північному Причорномор’ї на зламі бронзової і залізної доби і в пізніший час можна говорити про два етапи цього процесу. Перший із них пов’язаний із чорноліською культурою, і, можливо, є продовженням процесів доби фінальної бронзи у Балкано-Карпатті.