Що ж отримали у нагороду переможці Зопіріона, адже навіть якщо війну виграла буря, то виграш однаково повинен був у результаті дістатися цілком конкретним еллінам і «варварам». Найбільшою нагородою для тих і інших стала воля. Ані північне узбережжя Понта Евксинського, ані Крим так і не було включено у велику імперію Александра.
Що виграли елліни? У Ольвії взяла гору (нехай і не дуже надовго) демократія. Було відбудовано старі й закладено нові поселення, оновлені й зведені нові укріплення, вільний і незалежний поліс швидко багатів на торгівлі, одне слово, настало економічне процвітання. Найкоштовніші свідки цього процвітання, що дійшли до наших днів — виготовлені на монетному дворі Ольвії вже 330 р. до н. е., незабаром після описаних подій, срібні, а пізніше й золоті монети. На останніх — лик Борисфена, а на звороті — дельфін і дві букви: OL — тобто «Ольвія». На срібних монетах, окрім Борисфена, помістили зображення зброї скіфського типу — малого лука у футлярі-гориті й бойової сокири на довгому руків’ї. Двадцять три століття тому ці монети рознесли звістку ближнім і дальнім полісам, друзям і ворогам, еллінам і «варварам»: Ольвія живе! Ольвія перемогла своїх ворогів і процвітає. А зображення характерної зброї нагадувало друзям і ворогам: за нами не тільки давній Бог — Борисфен, за нами — Скіфія.
Усвідомивши значення й важливість подій, що мали місце, вдячний ольвійський демос ще за життя увінчав нагородами (кінна статуя, присвячена Зевсу Рятівникові, золотий вінок і тисяча золотих) свого громадянина (і професійного фінансиста) Кілліника. Історія зберегла свідчення лише про два випадки, коли еллін, громадянин поліса, отримав за свої заслуги подібні (за значенням і вартістю) почесті та нагороди.
Правителі скіфів отримали те, чого найбільше їм належало бажати: славу й багатство, підтвердивши трохи підупалу вже славу непереможних. Збереглася звістка про те, що 328 р. до н. е. під час переможного походу до Персії посли з далекої «варварської» Скіфії відвідали для якихось важливих переговорів у його ставку. Оскільки такого рангу переговори не обходяться без взаємних розкішних дарунків, до скіфів мали потрапити виготовлені еллінами золоті вироби. Цілком імовірно, що серед золота, знайденого за останні 150 років, є дарунки, відправлені непереможним царем Александром не менш непереможним скіфським володарям. Археологи припускають, що саме із цією подією, можливо, пов’язана серія золотих горитів — футлярів для лука. На сьогоднішній день було знайдено чотири таких вироби: у курганах Мельгуновському, Чортомлик, Мелітопольському і П’ятибратньому.
Варто нагадати, що ідея походу в Скіфію ніколи не полишала царя Александра. Прийом під час перської кампанії двох посольств «європейських» скіфів (328 і 324 рр. до н. е.) переслідував, як вважають, крім іншого, мету з’ясування потенціалу вірогідного супротивника. Збираючись підкорити Індію, великий завойовник мріяв повернутися до Еллади, щоб потім через Геллеспонт і Пропонтиду піти у Причорномор’я — з усіма силами, морськими й сухопутними. Перелік наступних у черзі країн і земель, що підлягали завоюванню, був досить представницький: Аравія, Лівія, Карфаген, Сицілія, Італія... Але вже у травні 323-го царя не стало, а його плани й задуми плисти до Понту залишилися нездійсненими. Спадкоємцям великого царя довелося ще повоювати і зі скіфами, і з понтійськими полісами. Однак наступні події навряд чи до порівняння із тим, що очікувало на цей край у випадку здійснення великих задумів Александра.
Присягаюся Зевсом та Дівою (Херсонес Таврійський)
Тетяна Шевченко
Херсонес Таврійський є одним із визначних античних центрів Північного Причорномор’я. Заснований вихідцями з Гераклеї Понтійської (в сучасній Туреччині) разом з невеликою групою делосців (о. Делос), він пройшов свій унікальний шлях, що розтягнувся на 2000 років. Херсонес був єдиним дорійським, а не іонійським, центром в регіоні. Це відбилося в багатьох фактах і проявах його історії та культури.
З моменту заснування Херсонес мав усі ознаки автономного демократичного поліса. Найбільший розквіт він переживав у другій половині IV–III ст. до н. е., коли зайняв значні території Гераклейського півострова. До його володінь увійшли Керкінітіда, Калос Лімен і менші населені пункти. Усі права були затверджені громадянською присягою.
Греки, які опинилися на віддалених територіях Таврики, продовжували жити за вже сформованими правилами демократичного поліса. У Херсонесі використовувався календар міста-засновника Гераклеї Понтійської, до нього вносилися певні зміни. За написами, відомо назви лише п’яти херсонеських місяців: Гераклеос, Діонісіос (лютий), Латойос (липень), Евклейос (березень) і Лікейос (травень). Вони відповідають святам на честь Діоніса, вшануванню Аполлона Лікія та його матері Латони, Зевса Евклея (Славного) і Геракла.