Релігійною підставою об’єднання був релігійний союз, звичний для грецьких святилищ, навколо святилища Аполлона в Пантікапеї. При небезпеці з подібних релігійних об’єднань утворювалася симмахія — воєнно-оборонний союз. Що й сталося на Боспорі. Тривале згуртування полісів у межах Боспорської держави залежало вже від конкретних історичних осіб та подій. Почалося існування цієї держави з династії Археанактидів. За їхнього правління святилище настільки збагатилося, що почало випуск власної срібної монети.
Першого правителя Археанакта обрали на роль стратега з-поміж пантікапейських громадян. З якогось часу він почав правити одноосібно. Поки нічого дивного для грецького світу не спостерігається. В інших полісах, і навіть в Афінах, у цей час була відома виборна тиранія — тимчасова чи пожиттєва, династійна. Таким чином влада першого стратега перетворилася на династію. Правителі наступної династії Спартокідів, що владарювала з 438-го по 109 р., також іменувалися архонтами для греків. А вже для «варварів» вони — «басилевси», тобто царі, князі чи королі в сучасному розумінні. Та не будемо нав’язувати грекам власних розумінь, насаджених нам нашою подальшою історією.
Античні автори називали боспорських правителів різними термінами: архонти, басилевси, династи, тирани. Титул архонт, який вживали самі боспорські греки, за своєю суттю відповідав полісній демократії, хоча не забороняв право на авторитарний тиранічний режим. Левкон І фактично пристосував над-полісну державу з цим режимом до полісного устрою. А от для підлеглих «варварів» вони були басилевси.
Отже — басилевси. Вони будують Тірітакську оборонну систему з валами і ровами завдовжки 25 км. Укріплення захищали столицю Пантікапей, Мірмекій, Тірітаку, Порфмій та поліси на азійському березі. Як наслідок — скіфи були змушені перенести прохід у Синдику ближче до Німфея.
Поліси азійської частини Боспору після Археанактидів об’єдналися в Синдський союз і почали карбувати власну монету із написом Синдон і зображенням Геракла, якого вважали своїм покровителем. У той час син Спартока Сатир вважав своїм патроном бога Діоніса. До Афінського морського союзу входив Німфей. Щороку він сплачував податок 1 талант Афінам. Архонт Боспорського союзу Сатир І прагнув підкорення Німфея. Німфейці вважали своєю заступницею морське божество Іно-Левкотею, сестру матері Діоніса Семели, яка виховала осиротілого бога виноградарства. Німфей був першим містом на Боспорі та в усьому Північному Причорномор’ї, де з’явилися виноробні. Через Гілона, який для античних авторів став прикладом зрадника, Німфей таки опинився у володінні Боспорських правителів. Так чи інакше, місто стало залежним без воєнних дій. Воно припинило карбування власної монети назавжди.
Не так безболісно вдалося підкорити Феодосію. Вона підтримувала незалежні політичні та економічні зв’язки з багатьма античними містами і володіла єдиним в регіоні незамерзаючим портом. Вона конкурувала з Сатиром І в експорті зерна, зокрема до Афін. На своїй монеті карбувала зображення власного героя або засновника (ойкіста), мала флот і міцні оборонні мури з баштами. Боспорський правитель брав місто в облогу, але так і не дочекався його взяття. Як писав Поліен, він помер, дізнавшись, що втратив свого сина, і зрозумів, що завдав збитків своїй сім’ї та державі. Сина вбила правителька Синдики Тіргатао. Це була дружина-меотка правителя Гекатея, яка скинула свого чоловіка з престолу. Аби повернути цього грека або синда з грецьким іменем на престол, Сатир І віддав за нього заміж свою дочку, а сина віддав у заручники свавільній меотці. Убивши його, вона разом зі своїм військом почала грабувати грецькі міста, і лише коштовні дарунки іншого басилевсового сина, Горгіппа, змогли зупинити її. Синди, землероби, від самого початку підтримували дружні відносини з греками, тож ця дружба була відновлена.
Остаточно підкорив Феодосію Левкон (правив 390–349 рр. до н. е.). Цьому сприяли тривалі війни та зміцнення держави. Під час цих війн Феодосії допомагало південнопричорноморське місто Гераклея, материнське місто Херсонеса. Для захисту Феодосії і, вочевидь, сусіднього Херсонеса та всієї Таврики, звідти було надіслало 40 кораблів та військо озброєних вершників, гоплітів. І лише найняті скіфські вершники-лучники остаточно визначили перевагу Левкона І. Їм було наказано розстрілювати своїх боспорців, якщо ті відступатимуть у боях. У цьому, а також у значній тривалості війни, вбачають небажання греків-боспорців воювати проти сусідів-феодосійців.