Найбільшу загадку, з погляду визначення мови кіммерійців, становить їхня назва. Зазвичай, вважають, що це не була самоназва етносу, однак для більш-менш остаточного висновку немає достатніх підстав.
Назва кіммерійців (Гомер — нічого спільного з давньогрецьким співцем) згадана в Біблії — у переліку народів, що розселялися після Всесвітнього потопу та змішання мови по зруйнуванні Вавилонської вежі. Епічними трьома синами Гомера Святе Письмо називає Ашкеназа, Рифата і Тогарму. Перший — це неправильне прочитання імені скіфів Ішкуз, друге — можливо, співвідносне з назвою Рифейських (Уральських) гір і вказує на далекі східні контакти кочовиків, а третій — або вказівка на одну з давніх держав на території Вірменії, або навіть ім’я індоєвропейського за своєю мовою племені тохарів, що прибуло з Європи до Китаю більше трьох тисяч років тому (одна версія не виключає іншої — дорогою на схід тохари, як засвідчує їхня мова, певний час перебували на Кавказі). Називаючи ці три етноси синами Гомера, Біблія таким чином пов’язує їх із кіммерійцями. Те, що скіфи названі першими, означає їх найтісніший зв’язок із кіммерійцями, що має неабияке значення для висновків про мову кіммерійців (див. нижче).
Осмислення біблійної назви кіммерійців дає змогу виправити велику історичну помилку, що стосується цього етносу. Мало не всі дослідники вважають, що перша згадка про кіммерійців — у Гомеровій «Одіссеї», де йдеться про їхню країну в темряві. Події поеми відбуваються у другій половині ХІІІ ст. до н. е. й найдавніші її шари (окремі фрагменти поетичного тексту) сягають цього часу, а цілісне текстове оформлення твору відбулося у VIII ст. до н. е. Однак доводиться констатувати, що Гомерові «епічні кіммерійці» не мають нічого спільного з «історичними кіммерійцями». У Гомера кіммерійці мешкають на заході, а в історії вони розташовані на північ від Греції. Темне царство кіммерійців згадане після того, як Одіссей залишив води Італії, попрямував на захід Середземного моря й навіть вийшов за Гераклові стовпи в Атлантичний океан. Один із великих Канарських островів досі має назву Гомера — саме його згадано в «Одіссеї», як промовисто засвідчує детальне дослідження шляху легендарного плавання. Ця назва острова могла бути переплутана з назвою кіммерійців (біблійний Гомер, про якого йшлося вище), наприклад, у якомусь описі фінікійського плавання — у фінікійській мові назви племені кіммерійців і канарського острова могли звучати майже ідентично. Тому є всі підстави зробити «історичне закриття»: найімовірніше, давньогрецький співець Гомер в «Одіссеї» кіммерійців не згадує.
Ассирійці, з якими кіммерійці воювали, називають останніх гімірра — назвою, спорідненою з біблійною.
У ХІХ ст. існувало припущення про зв’язок назви кіммерійців із тюркським позначенням кочівників комру. Для більшості сучасних європейських істориків і археологів думка про можливе перебування тюркських племен в Україні часів греко-римської античності здається фантастичною, а пошук їхніх мовних слідів — ненауковим. Однак слід підкреслити, що перебування тюрків на території Північного Причорномор’я (сучасної України) в кіммерійські часи не лише не виключене, а й можливе: Геродот згадує тут плем’я юрків, яке пізніші античні історики визначають як тюрків. Деякі сучасні дослідники припускають, що йдеться саме про останніх, а «батько історії» помилився першою літерою (тодішні греки писали все великими літерами: ΙΥΡΚΟΙ — ΤΥΡΚΟΙ).
За іншою версією, назва кіммерійців пов’язана з найменуванням кельтського (або германського) племені кімврів, що мешкало на території сучасної Данії. На користь цієї версії може свідчити повідомлення римського історика Йосифа Флавія про те, що галати (кельтське плем’я на території Малої Азії — сучасної Туреччини) раніше звалися гомеритами (тобто кіммерійцями).
Обидві названі гіпотези не дістають підтримки в сучасній мовознавчій науці, хоч окремі дослідники й продовжують обстоювати ці версії.