Захопивши південні райони лісостепу під літні пасовища, кіммерійці знову встановили вигідні їм мирні взаємини з місцевим населенням. Цілком можливо, що для встановлення більш тісних контактів і ведення успішних обмінних операцій кочовики могли брати за дружин жінок із сусідніх поселень. Це допомагало отримувати «на тій стороні» родичів, які в разі необхідності надавали необхідну підтримку.
Імовірно, зацікавленість у тісних зв’язках, зокрема шлюбних, із населенням Лісостепу могла привести навіть до скорочення традиційних контактів із кіммерійцями Передкавказзя. Про це свідчить зменшення на заході кількості кіммерійських поховань із північним та південним орієнтуванням, типовим для кіммерійців Закубання. За таких умов торгівлю з Північним Кавказом під свій контроль могли взяти кіммерійські об’єднання Нижнього Подоння, з якими було вигідно підтримувати тісні зв’язки кіммерійцям степової України. Однак у середині VIII ст. до н. е. настав новий пік посухи в степах, після якого поступово почалося зволоження. Максимум такої посухи припав на середину VII ст. до н. е. Саме тоді, коли кордони степу і лісостепу наблизилися до сучасних.
Не можна виключати, що коливання клімату сприяли новим значним змінам у культурно-історичній ситуації в межиріччі Дніпра і Дунаю. Так, у лісостеповому Подністров’ї наприкінці першої половини VIII ст. до н. е. із заходу прийшло нове фракійське населення. Імовірно, воно стало витісняти місцевих жителів і поступово у другій половині VIII ст. до н. е. асимілювало їх. На схід, у лісостеповому Дніпровському Правобережжі близько сере дини VIII ст до н. е. сформувалося нове могутнє племінне об’єднання, можливо, поповнене групами населення, витісненого на схід фракійцями.
Погіршення умов проживання в степу значний прояв мало у межиріччі Дніпра і Дона. Кіммерійці, чиї зв’язки з жителями лісостепу і раніше були досить тісними, знову звернулися саме до них по допомогу. У другій половині VIII ст. до н. е. особливо помітно скоротилася чисельність «чорногорівських» поховань, які тепер більш рівномірно розподілилися за шістьма територіальними пдгрупами степової смуги.
Саме тоді зросла кількість степових «новочеркаських» поховань, локалізованих у Подніпров’ї, Побужжі та Дунайсько-Дністровському межиріччі. Під час періоду аридизації серед кіммерійських племен найбільш сприятливі умови для проживання мала Передкавказька група. Якщо населення Північного Причорномор’я знайшло вихід з екологічної кризи у співіснуванні з населенням лісостепу, то у Передкавказзі була інша ситуація. Тут, як і на території України, існували певні відносини з місцевим населенням передгір’їв. Однак чергова посуха вдарила по всіх: від осушення клімату постраждали пасовища як кочовиків, так і осілого населення. Викликана цими чинниками економічна криза спонукала частину жителів Північного Кавказу до грабіжницьких походів до казково багатої (за мірками синів степу) Передньої Азії, яка перебувала під управлінням царів могутньої Ассирії.
Саме з часів тих походів другої половини VIII ст. до н. е. про кіммерійців починають повідомляти ассиро-вавилонські та урартійські писемні джерела, які охоплюють період до VII ст. до н. е. включно. Ідеться в них і стосовно існування країни Гамір, зокрема про появу і пересування народу гамір (тобто кіммерійців) у Передній і Малій Азії, відносини з Урарту, Ассирією та іншими державами, а також про взаємини зі скіфами. Грецькі описи є не менш цінною категорією відомостей та свідчать про територію проживання кіммерійців, причини їх появи у Передній Азії і малоазійський театр дій військових загонів кочовиків у VII ст. до н. е. Власне, саме завдяки писемним джерелам нам стала відома назва «кіммерійці». Грецькі автори вживають назви: Кіммерійський Боспор, Кіммерійські стіни, Кіммерійські переправи, які, зазвичай, локалізують у районі Керченського півострова. Топоніми, як-от Кіммерійська земля і країна Кіммерія, радше мають ширшу географічну прив’язку в межах півдня Східної Європи. Назва «кіммерійці» як збірний іменник застосовувалася до земель від Волги на сході до Дунаю на заході.
Поява етноніму «кіммерійці» пов’язана з певними підрозділами військової або соціальної організації кочовиків. У розвідувальних донесеннях царевича Сінаххеріба і одного з головних ассирійських розвідників Ашшуррісуі царю Саргону в останній чверті VIII ст. до н. е. згадується «країна Гамір», тобто країна кіммерійців, яка лежить на північ або на північний захід від Ванського царства, отже, приблизно на Північному Кавказі.